Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у

складі:

головуючого:

Панченка О.Н.

суддів:

Горбатюка С.А. Мироненка О.В. Смоковича М.І. Чумаченко

Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні

скарги

управління праці та соціального захисту населення

м. Вугледар Донецької області на постанову Вугледарського міського

суду Донецької області від 29 серпня 2007 року і постанову

Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2007

року та

ОСОБА_1 на постанову Донецького

апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року у

справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального

захисту населення м. Вугледар Донецької області, Головного

управління Державного казначейства України в Донецькій області про

стягнення недоотриманих сум на оздоровлення, -

ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення м. Вугледар Донецької області, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Вугледарського міського суду Донецької області від 29 серпня 2007 року позов задоволено частково. Визнано дії Вугледарського управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради протиправними в частині відмови у виплаті сум на оздоровлення ОСОБА_1 за період 2001-2006 р.р.

Стягнуто з Вугледарського управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради з рахунку, відкритого у Головному управлінні Державного казначейства України в Донецькій області, на користь ОСОБА_1 заборгованість по допомозі на оздоровлення за період 2001, 2002. 2003, 2004, 2005, 2006 роки у розмірі 5690 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року постанову Вугледарського міського суду Донецької області від 29 серпня 2007 року скасовано.

Позов задоволено частково.

Визнано неправомірною відмову управління праці та соціального захисту населення м.Вугледар Донецької області щодо сплати недоотриманої суми на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 роки. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення м. Вугледар Донецької області за рахунок державних коштів на користь ОСОБА_1 заборгованість з допомоги на оздоровлення за період 2003, 2004, і 2005 роки в розмірі 2783 грн. В решті постанову суду першої інстанції залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, управління праці та соціального захисту населення м. Вугледар Донецької області та ОСОБА_1звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року скасувати, залишивши в силі постанову Вугледарського міського суду Донецької області від 29 серпня 2007 року.

В своїй касаційній скарзі управління праці та соціального захисту населення м. Вугледар Донецької області просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційних скарг, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, і у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з аварією на Чорнобильській атомній електростанції, визнаний інвалідом ІІІ групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому управління праці та соціального захисту населення м. Вугледар Донецької області, де позивач перебуває на обліку, виплачувало позивачу у 2001, 2002, 2004, 2005 роках щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) у розмірах 21,50 грн., а у 2006 році - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) в розмірі 90 грн.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог щодо виплати позивачеві заборгованості зі щорічної допомоги на оздоровлення, суди дійшли висновку про зобов'язання відповідача здійснити таку виплату у розмірах, встановлених статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З таким висновком судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами 3-ої групи, одноразова компенсація виплачується в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведені вище постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.

Крім того, розмір виплат, передбачених вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" на відповідні роки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з апеляційним судом, який дійшов правильного висновку про безпідставне задоволення судом першої інстанції позовних вимог щодо зобов'язання управління праці та соціального захисту населення провести перерахунок щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2001, 2002 і 2006 роки, з огляду на наступне.

Так, заявлені позивачем до управління праці та соціального захисту населення м.Вугледар Донецької області вимоги про стягнення щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2001, 2002 і 2006 роки не можуть бути визнані обґрунтованими, з огляду на те, що розпорядниками коштів за державними програмами соціального захисту населення управління праці та соціального захисту населення були визначені лише з 29.10.2003 року - у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 (256-2002-п) , якою було затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, що визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, в тому числі і осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Окрім того, пунктом 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати було зупинено.

Отже, незастосування відповідачем норм зупиненого Закону України за період 2006 року не можуть бути визнані неправомірними.

Враховуючи зазначене, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог позивача щодо визнання дій управління праці та соціального захисту населення щодо виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення неправомірними та стягнення щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2001, 2002 і 2006 роки.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційним судом при перегляді рішення суду першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, підстави для її зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційні скарги управління праці та соціального захисту населення м. Вугледар Донецької області на постанову Вугледарського міського суду Донецької області від 29 серпня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року та ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення м.Вугледар Донецької області, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.