К-11633/08 Про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення - 09.06.2009 Прийняття

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 16 квітня 2008 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради по відмові ОСОБА_1 у виплаті недоотриманих сум компенсації на оздоровлення за 2005, 2007 роки, виходячи з розмірів встановлених ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи". Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради на користь ОСОБА_1 3420,00 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2008 року постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 16 квітня 2008 року скасовано частково. Позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 заборгованості по щорічній допомозі на оздоровлення за 2007 рік. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі 1880,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з вимогами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, і у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з аварією на Чорнобильській атомній електростанції, визнаний інвалідом ІІ групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області, де позивач перебуває на обліку, виплачувало позивачу у 2005 році щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , а у 2007 році - відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) .

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами ІІ групи, одноразова компенсація виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведені вище постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.

Крім того, судами вірно враховано те, що розмір виплат, передбачених вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" на відповідні роки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

Таким чином, обґрунтованим є висновок судів щодо визнання неправомірними дій відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи та частковому скасуванні постанови суду першої інстанції допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з наведеного, постановлене у справі судове рішення апеляційного суду, яким частково скасовано постанову суду першої інстанції, є законним і обґрунтованим, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 16 квітня 2008 року в нескасованій частині та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.