Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у

складі:

головуючого:

Панченка О.Н.

суддів:

Горбатюка С.А. Мироненка О.В. Смоковича М.І. Чумаченко

Т.А.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційні

скарги

Калінінського управління праці та соціального

захисту населення Горлівської міської ради Донецької області на

постанову Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької

області від 17 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного

адміністративного суду від 12 серпня 2008 року у справі за позовом

ОСОБА_1 до Калінінського управління праці та соціального захисту

населення Горлівської міської ради Донецької області та Головного

управління Державного казначейства України в Донецькій області про

стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення,

-

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області та Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 червня 2008 позов задоволено. Визнано неправомірними дії Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про відмову в перерахунку та виплати на користь ОСОБА_1 недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2000 -2007 рік. Стягнуто з Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриману суму допомоги на оздоровлення у розмірі 7158,50 грн. за рахунок державного бюджету.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року постанову Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 червня 2008 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, Калінінське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, і у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з аварією на Чорнобильській атомній електростанції, визнаний інвалідом ІІ групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому Калінінське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області, де позивач перебуває на обліку, виплачувало позивачу у 2000-2005, 2007 роках щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) в таких розмірах: на протязі 2000-2004 років - у розмірі 21,50 грн., у 2005 році - 90 грн. та у 2007 році - 120 грн.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог щодо виплати позивачеві заборгованості зі щорічної допомоги на оздоровлення, суди дійшли висновку про зобов'язання відповідача здійснити таку виплату у розмірах, встановлених статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З таким висновком судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами ІІ групи, одноразова компенсація виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведені вище постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.

Крім того, розмір виплат, передбачених вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" на відповідні роки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

Таким чином, обґрунтованим є висновок судів щодо визнання неправомірними дій відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) .

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області та Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.