Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Сіроша М.В., Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В.,

Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації на постанову Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 травня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року у справі №2а-305/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації про зобов’язання вчинити дії, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації, в якому просив зобов’язати виплатити недоотриману грошову допомогу на оздоровлення за 2005, 2006, 2007 роки у сумі 1770грн., як евакуйованому із зони відчуження внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року, позов задоволено частково.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, та постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1

Відповідно до абз.7 ч.4 ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", громадянам, евакуйованим у 1986 році із зони відчуження підлягає виплаті компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Згідно ч.ч.5-7 ст.48 цього Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті, надається одна з них, за вибором особи. Виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності чи смерті потерпілого. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Разом з тим, пунктом 30 статті 71 Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" зупинено дію абзацу сьомого частини четвертої статті 48 в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині 1 статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

У Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини 1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого зазначеним Законом, є безпідставним.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. (v0a6p710-07) N 6-рп/2007р., зупинення дії абзацу сьомого частини четвертої статті 48, передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V, визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним).

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про неправомірність дій відповідачів.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації відхилити, а постанову Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 травня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.