Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі:

У червні 2006 року Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області звернулось з позовом до КП "Електротехсервіс" про стягнення 3608,54 грн. в тому числі, суму фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій по списку № 2 за період з 1998 року по 2002 рік включно та 283,19 грн. на підставі рішення № 5 від 22.02.2003 про дострокове розірвання договору розстрочення боргу від 07.05.2001.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду України від 24.12.2008, позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Електротехсервіс" на користь Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська борг в сумі 308,37 грн. Закрито провадження у справі щодо стягнення 176,26 грн. В решті позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів КП "Електротехсервіс" звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2007 та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду України від 24.12.2008 та просить винести нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, скаржник зазначає, що судом прийнято за доказ недостовірність твердження позивача щодо розміщення дошки оголошень. А також наголошує, що позивач не мав права укладати угоду про розстрочку податкового боргу.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що КП "Електротехсервіс" зареєстроване в Управлінні Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

За період з 1998 року по 2002 рік включно відповідач не сплатив збір на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100% фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1676,03грн. в період з 1998 року по І квартал 2000 року оскільки фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, стали об’єктом оподаткування для нарахування та сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування лише з 15.03.2000, а також 16,63 грн. за четвертий квартал 2000 року та 75,54 грн. за січень, лютий, березень 2001 року зважаючи на те, що на час звернення з позовом строк позовної давності сплив.

З 01.04.2001 набрав чинності Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , який розповсюдив дію на спірні правовідносини, встановлює строки визначення податкового зобов’язання та граничні строки стягнення податкового боргу.

Відповідно до п.6.1. зазначеного Закону у разі коли сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов’язань, сума податку чи збору (обов’язкового платежу), належного до сплати.

Відповідні повідомлення щодо суми зобов’язань за 2001 рік, починаючи з квітня 2001 року, позивачем відповідачу не були направлені.

За таких обставин, у судів були відсутні підстави для стягнення 1254,99грн., оскільки спливли строки визначення податкового зобов’язання.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами, тому провадження у справі щодо стягнення збору на обов’язкове державне пенсійне страхування за січень, лютий, березень, червень, липень, серпень, вересень 2002 року в сумі 176, 26 грн. закрите правомірно.

Позивачем оформлені повідомлення про виникнення зобов’язань відповідача за квітень, травень, жовтень, листопад та грудень 2002 року. В зв’язку з неможливістю вручити повідомлення через відсутність відповідача за юридичною адресою повідомлення розмішені на дошці оголошень, про що складені відповідні акти.

Згідно підпункту 15.2.1. пункту 15.2. ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли податкове зобов’язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов’язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов’язання.

В зв’язку з пропуском граничних строків стягнення податкового боргу не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збору на обов’язкове державне пенсійне страхування за квітень, травень, жовтень, листопад 2002 року в сумі 100, 72 грн.

Згідно п.16 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) погашення заборгованості зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що виникла до 1 січня 2004 року і не погашена в установленому законом порядку здійснюється відповідно до статті 106 (1058-15|106) цього Закону.

Згідно ч.15 ст. 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Враховуючи наведене суди вірно дійшли висновку про правомірність задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збору на обов’язкове державне пенсійне страхування за грудень 2002 року в сумі 25, 18 грн.

28.04.2001 позивачем прийнято рішення про розстрочення боргу відповідача зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 221, 22 грн. про що 07.05.2001 укладено договір про розстрочення №11, за умовами якого сплата боргу в сумі 221, 22 грн. (борг виник за березень 2000 року) розстрочена з 01.03.2000 до 01.03.2005 з зазначенням щомісячної суми, що підлягає оплаті. З 22.02.2003 згідно рішення позивача № 5 скасоване рішення про розстрочення від 28.04.2001 в зв'язку з несплатою відповідачем чергової частини розстроченого боргу. В рішенні зазначено, що з дня дострокового розірвання договору про розстрочення платник зобов'язаний сплатити невнесену суму розстроченого боргу 207, 39 грн., суму нарахованих на неї процентів та суму процентів, яка була нарахована на фактично сплачену розстрочену суму 75, 80 грн. Згідно акту позивача від 22.02.2003 зазначене рішення №5 з причин відсутності відповідача за юридичною адресою розміщене на дошці оголошень. Відповідно, зобов'язання за рішенням № 5 є узгодженим, граничний строк сплати узгодженого зобов'язання не сплив. Отже, позовні вимоги щодо стягнення спірної суми в розмірі 283, 19 грн. задоволені.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно стягнення з відповідача збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 308,37 грн.

Обґрунтування вимог касаційної скарги зведено скаржником до обґрунтування вимог, зазначених в апеляційній скарзі, яким судом апеляційної інстанцій надано належну правову оцінку.

Згідно ч.3 ст. - 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло привезти до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного судами винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Колективного підприємства "Електротехсервіс" відхилити, а постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду України від 24.12.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.