Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

при секретарі: Савченку А.В.

за участю представників:

позивача: Островський В.В.

відповідача-1: не з’явились

відповідача-2: не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 30.03.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 року

у справі № 32/93А

за позовом Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехніка-2000"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Добриня"

про визнання недійсним договору

У лютому 2006 р. Державна податкова інспекція у Деснянському районі м.Києва звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехніка-2000" та товариства з обмеженою відповідальністю "Добриня" про визнання недійсним договору поставки № 7 від 07.03.2005 р. на підставі статті 207 Господарського Кодексу України із застосуванням наслідків, передбачених частиною 2 статті 208 Господарського Кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог податковий орган зазначив, що спірний договір підписаний з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехніка-2000" особою, яка не мала належних повноважень на його укладення, а тому такий договір не відповідає вимогам закону.

Постановою господарського суду м. Києва від 30.03.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 р., у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими в справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Деснянському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального права та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, просив її задовольнити.

У судове засідання суду касаційної інстанції відповідачі не направили своїх представників, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Добриня" (постачальник) та ТОВ "Євротехніка-2000" (покупець) укладено договір поставки №7 від 07.03.2005 р., відповідно до умов якого постачальник зобов’язувався поставити, а покупець оплатити та прийняти товар в асортименті, кількості і за цінами, вказаними у специфікаціях (накладних).

На виконання вказаного договору ТОВ "Добриня" поставило покупцю товар відповідно до видаткових накладних на загальну суму 1362118,78 грн.

Отримана продукція оплачена ТОВ "Євротехніка-2000" згідно з платіжними дорученнями на суму 1252500 грн.

Виконання відповідачами згаданих господарських зобов’язань позивач не оспорює.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Деснянському районі м. Києва заявлено позов про визнання недійсним договору в зв’язку з його невідповідністю вимогам закону з посиланням на частину 1 статті 207 Господарського кодексу України. При цьому податковий орган вважав, що статтею 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" конкретизовано право податкової інспекції, як юридичної особи на звернення до суду з позовом, яке встановлено статтею 1 Господарського кодексу України, і не визначено меж компетенції податкового органу та відсутня заборона в частині звернення до суду на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вбачає наявність підстав для закриття провадження у частині позовних вимог про визнання угоди недійсною, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

В даному випадку Красноармійський міжрайонний прокурор Донецької області звернувся з позовом в інтересах держави, в особі податкової інспекції, проте у органів державної податкової служби відсутні повноваження щодо визнання угоди недійсною, у зв’язку з тим, що вона не відповідає вимогам закону, оскільки в даному випадку не передбачено такого правового наслідку, як стягнення в доход держави коштів, одержаних за недійсною угодою.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку щодо наявності підстав для часткового скасування судових рішень господарських судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України в частині позовних вимог податкового органу про визнання договору № 7 від 07.03.2005 р. недійсним в порядку, передбаченому статтею 207 Господарського кодексу України. В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями ст.ст. 157, 210, 220, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 30.03.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 року у даній справі скасувати в частині відмови в позові щодо визнання господарського зобов’язання недійсним. Провадження у справі в цій частині закрити.

В решті ухвалені в справі судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .