К-10617/08 Про зобов’язання здійснити перерахунок розміру пенсії учаснику ЧАЕС - 01.10.2009 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі на постанову Станично-Луганського районного суду Луганської області від 10 квітня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2008 року у справі №2-а-03/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі про визнання дій не законними та зобов’язання здійснити перерахунок розміру пенсії учаснику ЧАЕС, -

ОСОБА_1 06 серпня 2007 року звернувся до суду з позовом Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі про визнання дій не законними та зобов’язання здійснити перерахунок розміру пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС .

Постановою Станично-Луганського районного суду Луганської області від 10 квітня 2008 року позов задоволено. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком .

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2008 року, постанову Станично-Луганського районного суду Луганської області від 10 квітня 2008 року змінено шляхом зміни у абзаці третьому резолютивної частини постанови слів " з 06.08.2007року" на " з 01.08.2007року". В решті постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивач належить до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 05 січня 1998р. Відповідно до довідки МСЕК від 10 грудня 2002р. позивачу при повторному огляді встановлена 2 група інвалідності з визначенням 60 відсотків втрати працездатності з 10 грудня 2002р.- безстроково, пов'язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач 20.07.2007р. звернувся до Управління Пенсійного Фонду України в Станично-Луганському районі з заявою про нарахування державної та додаткової пенсій у розмірах, встановлених ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", на що УПФУ відмовило в перерахунку призначених пенсій з огляду на відсутність підстав такого перерахунку та правомірність визначення розміру пенсії.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Згідно до ст.54 наведеного Закону пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (частина третя статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV від 17.11.2005 (3108-15) ).

Наведеною нормою встановлено, що розмір пенсії для інвалідів 2 групи, призначеної у відповідності з цим Законом, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Крім того, відповідно до ст.50 цього Закону інвалідам призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Цим же Законом визначено, що порядок обчислення пенсії визначається Кабінетом Міністрів України.

За приписами частини 1 статті 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається залежно від групи інвалідності і для інвалідів 2 групи складає 90 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

Таким чином, після внесення змін у частину 3 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" обчислення і призначення пенсії по інвалідності здійснюється за правилами загального закону, внаслідок чого розмір пенсії по інвалідності поставлений в залежність від розміру пенсії за віком, обчисленої за нормами загального закону.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Частиною 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів 2 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Приписи зазначеної норми співпадають з приписами пункту 4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1997р. № 523 .

Згідно до частини 3 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

За приписами частини 3 статті 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14 (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 року) прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-5 був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня 2007 року - 380 гривень, з 1 квітня 2007 року - 387 грн., з 1 жовтня 2007 року - 395 грн.

З урахуванням змін, внесених до цієї статті Законом України від 15 березня 2007 року № 749-5, прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

Крім цього, зазначена стаття доповнена абзацом, яким встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп. та 415 грн. 11 коп.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень та дійшов висновку рол те, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

За наведених вище обставин суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі відхилити, а постанову Станично-Луганського районного суду Луганської області від 10 квітня 2008 року, змінену постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.