Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Сергейчука О.А., Усенко Є.А.,

при секретарі: Рустам’яні Е.А.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 року по справі № А38/322 за позовом Середньої загальноосвітньої школи імені Реріхів – дочірній заклад освіти ТОВ "Оріон-М" до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2006 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 року, позовні вимоги Середньої загальноосвітньої школи імені Реріхів – дочірній заклад освіти ТОВ "Оріон-М" до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення – задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 30.06.2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська просить скасувати судові рішення та постановити нове – про відмову в позові посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме, п.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" від 28.06.1999р. №727/98, ст.ст. 2, 13, 14, 17 Закону України "Про плату за землю", Постанови Кабінету Миністрів України від 16.03.2000р. №507 "Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998р. №727 (727/98) ".

Відповідач також зазначає в касаційній скарзі про те, що земельна ділянка площею 6046 кв. м не використовується позивачем за цільовим призначенням – освіта, позивач у 2003,2004 роках не був закладом освіти, земельна ділянка площею 5096 кв. м. позивачем в 2003,2004 роках не використовувалася для підприємницької діяльності, позивач за податковий період 2003,2004 роки у строки, встановлені п.3 Указу Президента №727 єдиний податок до бюджету не сплачував, звітував про відсутність підприємницької діяльності, позивачем порушено встановлені законодавством строки для плату за земельну ділянку площею 5096 кв. м., тому нарахування до сплати податку на землю за земельну ділянку 5096 кв. м відповідач вважає правомірним.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення – без змін з огляду на наступне.

На підставі доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно рішення Дніпропетровської міської ради від 20.07.2000р. №1752, відповідно до рішення виконкому міської ради від 19.11.1998р. №2333 "Про вдосконалення проведення земельної реформи в місті", на підставі листа-замовлення Приватної середньої загальноосвітньої школи імені Реріхів від 12.02.1998р. №10 позивачу було надано земельну ділянку площею 6046 кв.м. за поштовою адресою м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, 121-А у постійне користування по фактичному розміщенню школи, код цільового використання (УКЦВЗ) 1.1.2.3 (освіта), за рахунок земель громадської забудови.

За результатами проведеної ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська невиїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства з земельного податку Середньої загальноосвітньої школи ім.Реріхів дочірнього закладу освіти товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-М" за період з 01.01.2003р. по 31.12.2004р. було складено акт №001168 від 27.09.2005 року, на підставі якого податковим органом 06.10.2005 року винесено податкове повідомлення-рішення №0002402302/0, яким позивачу донараховано плату за землю у сумі 23515,36 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11757,68 грн., на загальну суму 35273,04 грн.

В акті перевірки податковий орган посилається на порушення позивачем вимог ст. 2, ст. 7 Закону України "Про плату за землю", а саме, підприємство з 01.07.2002р. по теперішній час не має ліцензії на провадження освітньої діяльності, а відтак, з 01.07.2002р. використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням – освіта.

Актом перевірки було встановлено, що від 25.02.2005р. Середньою загальноосвітньою школою ім.Реріхів – дочірнім закладом освіти товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-М" до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська було надано податкові рахунки земельного податку по земельній ділянці площею 50кв.м., яка була надана в оренду ТОВ "Злата здоба" відповідно до договору оренди №7 від 24.1 1.2000р.:

за 2003 рік на суму 676 грн. на земельну ділянку площею 50 кв.м.;

за 2004 рік на суму 676 грн. на земельну ділянку площею 50 кв.м.;

за 2005 рік на суму 676 грн. на земельну ділянку площею 50 кв.м.

Розрахунку та сплати земельного податку на земельну ділянку загальною площею 6046 кв.м. за перевіряємий період з 01.01.2003р. по 31.12.2004р. не було.

На протязі 2003-2004рр. позивач отримував свідоцтво про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою, але згідно наданої звітності до ДПІ школа не нараховувала та не сплачувала єдиний податок. Згідно розрахунку про сплату єдиного податку за 2003-2004рр. позивач звітував про відсутність діяльності.

Сплати земельного податку за користування земельною ділянкою площею 5996 кв.м. (6046-50=5996) позивачем за період 2003-2004рр. здійснено не було – ні окремо як земельний податок, ні у складі єдиного податку.

При цьому, судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно свідоцтв про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою від 19.12.2001р. – на 2002рік, від 23.12.2002р. – на 2003 рік, від 22.12.2003р. – на 2004 рік позивач є платником єдиного податку.

Пунктом 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" в редакції на момент спірних правовідносин встановлено, що суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником ряду податків та зборів (обов’язкових платежів), у тому числі, податку на землю.

Позивачем сплачений єдиний податок за 2003-2005рр., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 29.12.2005р. на загальну суму 108 грн.

Відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000р. №507 "Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727" (507-2000-п) суб’єкт малого підприємництва, який згідно з абз.5 ч.1 ст.6 не є платником плати (податку) на землю, звільняється від плати (податку) на землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

Згідно із визначенням, наведеним в ст. 1 Закону України "Про підприємництво" підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Судами було встановлено, що у 2003-2004р.р. позивач здійснював підприємницьку діяльність – на підставі договору оренди №7 від 24.11.2000р. з ТОВ "Злата здоба" надавав в оренду приміщення, яке не використовується у освітній діяльності. На виконання умов договору ТОВ "Злата здоба" сплачено 1800 грн. за оренду приміщення за 2003-2005р., що підтверджується квитанцією №7520 від 29.12.2005р.

Відповідно до п.2 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" навчальні заклади звільняються від оподаткування земельним податком.

Згідно Статуту підприємства та Свідоцтва про державну реєстрацію позивач є закладом освіти – школою. Згідно витягу з довідки до ЄДРПОУ видом діяльності Середньої загальноосвітньої школи ім.Реріхів – дочірнього закладу освіти товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-М" за КВЕД (перший основний) 80.21.2 є "Повна загальна середня освіта".

Позивач отримував ліцензії у 1996р. (термін дії до 16.08.1999р.) та у 1999р. (термін дії до 01.07.2002р.) на право провадження освітньої діяльності та враховуючи пояснення позивача щодо здійснення на даний час у закладі освіти реконструкції приміщення, розробки нової концепції розвитку школи.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності у податкового органу підстав для донарахування позивачу плати за землю у сумі 23515,36 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2006р. по справі №23/21 Прокурору Кіровського району м. Дніпропетровська відмовлено в позові до Середньої загальноосвітньої школи ім.Реріхів – дочірнього закладу освіти товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-М" про стягнення збитків в розмірі, 24901,43 грн. в зв’язку з безоплатним понад 3-х років використанням земельної ділянки площею 6046 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ пр. Кірова, 121-А.

Зазначеним рішенням було встановлено, що земельна ділянка надана позивачу у користування по фактичному розміщенню школи, діяльність здійснюється в межах, визначених Статутом, докази відсутності підприємницької діяльності сторонами не надано.

Згідно ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій відповідають встановленим по справі обставинам, вимогам законодавства, чинним на момент спірних правовідносин, та не спростовуюся доводами касаційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.