Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Смоковича М.І.

Горбатюка С.А.

Весельської Т.Ф.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя –доповідач)

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ясинуватської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості з виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ясинуватської міської ради на постанову Ясинуватського міського суду Донецької області від 10 вересня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року,

У серпні 2008 року позивач звернувся в суд із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ясинуватської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості з виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік. Свої вимоги мотивує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, перебуває на обліку у відповідача і на підставі ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Відповідач за 2007 рік виплатив 100 гривень на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 (562-2005-п) рік, яка суперечить Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Вважає, що виплата допомоги повинна розраховуватися з мінімальної заробітної плати на момент виплати, тобто за 2007 рік йому слід було виплатити 2300 грн. З урахуванням вже отриманої ним допомоги, загальна сума виплат повинна була становити 2200 грн. Просив визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у виплаті сум на оздоровлення в розмірах передбачених законодавством України, зобов’язати виплатити заборгованість на оздоровлений у відповідності до вимог і на підставі ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Ясинуватського міського суду Донецької області від 10 вересня 2008 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, постанову суду першої інстанції змінено та доповнено абз. 3 резолютивної частини словами "за рахунок Державного бюджету України". В іншій частині постанова суду першої інстанції залишена без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та апеляційної інстанцій та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню. Справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається не постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , а ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач є ліквідатором аварії на ЧАЕС 2 категорії, та відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, але відповідачем ця допомога безпідставно зменшена та виплачена йому у меншому розмірі у 2007 році.

Відповідно до ст. 48 Закону України N 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2007 рік не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Статтею 76 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік"встановлено з 1 січня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року –420 гривень, з 1 липня 2007 року440 гривень, з 01 жовтня 2007 року –460грн.

При вирішенні питання про стягнення сум недоплаченої допомоги на користь позивача судом апеляційної інстанції було допущено порушення вимог частини 3 ст. 2 та ч.3 третьої ст. 159 КАС України, оскільки ним не досліджено і не надано правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належним відповідачем по всіх заявлених вимогах.

Зокрема, суд повністю не з’ясував, до відання якого суб’єкта владних повноважень входить обов’язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постанова суду мотивована тим, що при нарахуванні позивачу виплат відповідач виходив з положень ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи"фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету та Постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) та Постановою Кабінету Міністрів України 12.07.2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) , якими встановлені розміри виплат, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

Відповідно до положень статей 21, 105, 162 КАС адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Змінюючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

З огляду на викладене, постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права, тому вона підлягає скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

За правилами ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ясинуватської міської ради задовольнити частково.

Постанову Ясинуватського міського суду Донецької області від 10 вересня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.