2а-30/08 Про визнання дій неправомірними та стягнення невиплачених сум разової грошової допомоги - 29.09.2009 Прийняття

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Вугледарського Управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради про визнання дій неправомірними та стягнення невиплачених сум разової грошової допомоги до 5 травня за касаційною скаргою Вугледарського управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради на постанову Вугледарського міського суду Донецької області від 06 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2007 року,

У липні 2008 року позивач звернувся в суд із позовом до Вугледарського Управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради про визнання дій неправомірними та стягнення невиплачених сум разової грошової допомоги до 5 травня. Свої вимоги мотивує тим, що він є інвалідом війни 3 групи і відповідно ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком у 2008 році складав –350 грн., але була виплачена в значно менших розмірах Просить визнати неправомірними дії відповідача щодо стягнення сум разової грошової допомоги за 2008 рік.

Постановою Вугледарського міського суду Донецької області від 06 серпня 2008 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2008 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції змінено та стягнуто з відповідача на користь позивача доплату невиплачених сум разової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік у розмірі 3017 грн. в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями суду, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом війни 3 групи та перебуває на обліку у відповідача, тому у відповідності до ч.5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"мас право на щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ст. 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що ветеранам війни виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року № 489-V (489-16) ветеранам війни, до яких відноситься і позивач, була передбачена виплата щорічної разової допомоги розмірі 350 грн.

Згідно п.1 рішення Конституційного Суду України № б-рп/2007 (v0a6p710-07) від 09 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення п. 13 ст. 71, якою зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Суд, вирішуючи питання про стягнення сум недоплаченої допомоги на користь позивача допустив порушення вимог частини 3 ст. 2 та ч.3 третьої ст. 159 КАС України, оскільки ним не досліджено і не надано правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належним відповідачем по всім заявленим вимогах.

Рішення Конституційного Суду України про визнання змін, внесених законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) до закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , щодо визначення розмірів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , було прийнято 09.07.2007 року.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Із дати прийняття рішення Конституційним Судом України особи мають право на виплату допомоги до 5 травня у розмірах, визначених законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Ухвалюючи рішення, суд не звернув увагу на те, що ст. 171 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачає право осіб, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Таким чином, право на отримання щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірах, установлених законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , мають особи, які взагалі не отримали її з різних причин до 5 травня, у разі їх звернення за отриманням такої допомоги після поновлення дії норм цих законів у зв’язку з визнанням неконституційними змін до них, у строк до 30 вересня відповідного року.

Відповідно до положень статей 21, 105, 162 КАС адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Змінюючи в частині постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права і тому підлягають скасуванню.

Оскільки для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру грошових виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Вугледарського управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради задовольнити частково.

Постанову Вугледарського міського суду Донецької області від 06 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2007 року скасувати.