Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Смоковича М.І.

Горбатюка С.А.

Весельської Т.Ф.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя –доповідач)

провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Краснодонського міського управління праці та соціального захисту населення про стягнення не донарахованої допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красно донського міськрайонного суду Луганської області від 14 лютого 2005 року та ухвали колегії Апеляційного суду Луганської області від 18 травня 2005 року,

У липні 2004 року позивач звернувся в суд із позовом до Краснодонського міського управління праці та соціального захисту населення про стягнення недовиплаченої допомоги на оздоровлення, виплата яких передбачена ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Свої вимоги обґрунтовує тим, що є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і повинна виплачуватися щорічна грошова допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Всупереч вимогам Закону, який пов’язує розмір цих виплат із мінімальною заробітною платою, соціальні виплати у вказаний період він отримував в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836 (836-96-п) .

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 14 лютого 2005 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 18 травня 2005 року апеляційну скаргу позивача відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду України, який від 29 травня 2007 року на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України"щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ"від 22 лютого 2007 року №697-У (697-16) передав для розгляду цивільну справу до Апеляційного суду Київської області.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 30 липня 2007 року на підставі п.10 "Прикінцевих та перехідних положень" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , направив справу для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і повинна виплачуватися щорічна грошова допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Всупереч вимогам Закону, який пов’язує розмір цих виплат із мінімальною заробітною платою, соціальні виплати у вказаний період він отримував в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836 (836-96-п) .

Відповідно до ст. 48 Закону України N 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що є інвалідами 2 групи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2003-2005 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України №836 (836-96-п) у 1996 році розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Ухвалюючи рішення, суд правильно звернув увагу на принцип пріоритетності законів над підзаконними актами та дійшов правильного висновку про те, що при визначенні розміру компенсаційних виплат позивачеві застосуванню підлягає не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , а ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначенив те, що в даному випадку при виникненні колізії підлягають застосуванню норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Рішення суду мотивоване тим, що при нарахуванні позивачу виплат відповідач виходив з положень ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи"фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету та Постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) , якою встановлені розміри виплат, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

З огляду на викладене, рішення суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 14 лютого 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 18 травня 2005 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.