Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмовому провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення та витрат за надання правової допомоги,

ОСОБА_1. звернувся з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2000-2006 роки.

Постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2007 року позов задоволено частково: стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради на користь ОСОБА_1. 5 621 грн. 50 коп. недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2005 роки. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року скасовано постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2007 року в частині стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги за 2000-2005 роки та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою на нього, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В касаційній скарзі зроблене посилання на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 99, 100 КАС України.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1. має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, є інвалідом ІІ групи.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу передбачена щорічна виплата на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Такі виплати позивачу проводились в розмірах, встановлених постановою КМ України № 836 від 26 липня 1996 (836-96-п) року.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що розмір щорічної грошової допомоги на оздоровлення визначається відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і не може бути зменшений відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 (836-96-п) року.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку відносно того, що дії відповідача по виплаті у 2000-2005 роках вказаної допомоги в розмірах менших, ніж ті, що встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , є незаконними.

Разом із тим, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач звернувся до суду 15 червня 2007 року, а тому пропустив строк для звернення до суду щодо позовних вимог за 2000-2005 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

В запереченнях на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позову в тому рахунку з підстав, передбачених ст. ст. 99, 100 КАС України.

За таких підстав суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позову в частині позовних вимог за 2000-2005 роки.

Доводи позивача щодо незастосування строку звернення до адміністративного суду до спірних правовідносин, не приймаються колегією суддів, оскільки чинним законодавством такі обмеження не передбачені.

Щодо 2006 року, то дію абз. 3 ч. 4 ст. 48 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на цей рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 37 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік".

Положення п. 37 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не були визнані неконституційними, а тому суди дійшли правильного висновку щодо відмови в задоволені позовних вимог про виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.