Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Торезької об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2004 р.

у справі №2/343а

за позовом Державного відкритого акціонерного товариства "Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин" Державної холдингової компанії "Спецшахтобуріння"

до Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області

про визнання частково недійсними податкових повідомлень-рішень

Державне відкрите акціонерне товариство "Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин" Державної холдингової компанії "Спецшахтобуріння" (далі по тексту – позивач, ДВАТ "Торезьке шахторохідницке управління по БСС") звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області (далі по тексту – відповідач, ДПІ у м. Торезі) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 20.07.2004 р.: №0000042400/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 236838,13 грн. та №0001032341/0 в частині донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 46875 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 56559,50 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 02.11.2004 р. у справі №2/343а (суддя Ханова Р.Ф.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2004 р. (головуючий суддя – Алєєва І.В., судді – Агапов О.Л., М’ясищев А.М.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 20.07.2004 р.: №0000042400/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 236838,13 грн. та №0001032341/0 в частині донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 46875 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 56559,50 грн.

Торезька ОДПІ, не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2004 р. у справі №2/343а, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати її в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20.07.2004 р. №0001032341/0 про донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 46875 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 56559,50 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Судом касаційної інстанції на підставі клопотання Торезької об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області про заміну відповідача його правонаступником у зв'язку з реорганізацією установи, на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача – Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області її правонаступником – Торезькою об’єднаною державною податковою інспекцією Донецької області (далі по тексту – відповідач, Торезька ОДПІ).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Торезької ОДПІ не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.07.2004р. ДПІ у м. Торезі, правонаступником якої є відповідач, прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000042400/0, яким до позивача на підставі п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" застосовано штрафні санкції за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження у розмірі 247308,13 грн. (Оскаржується в частині застосування фінансових санкцій в розмірі 236383,13 грн.).

- №0001032341/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 132 488 грн., в тому числі: 66 244 грн. основний платіж та 66 244 грн. штрафні (фінансові) санкції. (Оскаржується в частині визначення податкового зобов’язання в сумі 46 875 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 56559,50 грн.).

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту "Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Державним відкритим акціонерним товариством "Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин" Державної холдингової компанії "Спецшахтобуріння" за період з 01.04.2001 р. по 31.03.2004 р." від 19.07.2004р. №03-111 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог:

- п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) самостійно відчужено активи, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.

- п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.9 ст. 5, п.п. 8.4.3 п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" віднесено до складу валових витрат грошові кошти, перераховані в межах договору доручення ТОВ "Тюбекс" у сумі 156250 грн., внаслідок чого позивачем занижено оподаткований прибуток в сумі 46875 грн.

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки щодо самостійного відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: купівлі-продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що позивачем при здійсненні операцій по відчуженню активів не порушено вимоги п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки погашення заборгованості заліком зустрічних однорідних вимог не потребує узгодження з податковим органом, тому як це не передбачено вимогами ст. 8 вказаного Закону.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в тому, що матеріалами справи підтверджено факт здійснення позивачем підприємницької діяльності і спростовано факт відчуження активів, які потребують обов’язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.

Щодо зазначеного у висновках Акту перевірки відносно заниження позивачем оподаткованого прибутку, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.07.2002 р. між позивачем та ТОВ "Тюбекс" (пові­рений) укладено договір доручення №02/ДП(86), відповідно до умов якого позивач доручає, а ТОВ "Тюбекс" приймає на себе зобов'язання провести від свого імені та за раху­нок довірителя всі необхідні дії з постачання стальної бурильної труби на адресу довірителя відповідно до технічних вимог.

Факт виконання договору комісії підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дору­ченнями та накладною від 11.08.2004р. №9 за якою ТОВ "Тюбекс" було здійснено поста­чання стальної бурильної труби.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг)

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що залучені позивачем до матеріалів справи документи стосовно понесених витрат пов'язані з го­сподарською діяльністю позивача, а також з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Підпунктом 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підпри­ємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платника податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що за договором доручення товари (роботи, послуги) придбаються повіреним за кошти довірителя і є власністю останнього, тоді як Законі України "Про оподаткування при­бутку підприємств" (334/94-ВР) не містить будь-яких обмежень щодо виникнення валових витрат у довірителя по договору доручення та терміну їх виникнення.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно правомірного віднесення позивачем до складу валових витрат витрат з операцій за договором доручення за датою першої з подій у відповідності до вимог п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а тому підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вищезазначених правових норм.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2004 р. у справі №2/343а не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Замінити відповідача – Державну податкову інспекцію у м. Торезі Донецької області її правонаступником – Торезькою об’єднаною державною податковою інспекцією Донецької області.

Касаційну скаргу Торезької об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2004 р. у справі №2/343а залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2004 р. у справі №2/343а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.