Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Спільного українсько-германського підприємства "Амтек ЛТД"

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р.

у справі №2-16/1702.1-2005

за позовом Спільного українсько-германського підприємства "Амтек ЛТД"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Спільне українсько-германське підприємство "Амтек ЛТД" (далі по тексту – позивач, СП "Амтек ЛТД") звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі (далі по тексту – відповідач, ДПІ у м. Сімферополі) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 21.11.2003 р. №0013072303/0.

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.01-08.02.2005р. у справі №2-16/1702.1-2005 (суддя Омельченко В.А.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 21.11.2003 р. №0013072303/0.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2005р. у справі №2-16/1702.1-2005 (головуючий суддя – Голик В.С., судді Видашенко Т.С., Плут В.М.) рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.01.-08.02.2005 р. скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

СП "Амтек ЛТД", не погоджуючись з постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2005р. у справі №2-16/1702.1-2005, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СП "Амтек ЛТД" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21.11.2003р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0013072303/0, яким до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 9 700 грн.

Вказане податкове повідомлення – рішення від 21.11.2003 р. №0013072303 прийнято ДПІ у м. Сімферополі на підставі акту перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктом підприємницької діяльності СП "Амтек ЛТД" від 06.10.2003р. №1539/23-8/280/1753 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" розрахункова операція з оплати послуг на виготовлення та встановленні віконно-дверного блоку на суму 1 940 грн. через реєстратор розрахункових операцій проведена не була, у зв’язку з чим відповідачем на підставі п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" до позивача застосовано фінансові санкції у п’ятикратному розмірі від суми порушення.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив лише з того, що штрафні санкції за порушення вимог законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій не є податковим платежем, а тому податкове повідомлення-рішення про нарахування штрафних санкцій є безпідставним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався, зокрема, на те, що факт порушень позивачем вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) документально ним не спростований, підтверджений Актом перевірки, який підписаний директором та менеджером СП "Амтек ЛТД" без заперечень, а визначення штрафних санкцій за порушення вимог вказаного Закону податковим зобов’язанням не є підставою для визнання нечинним податкового повідомлення – рішення.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися в повній мірі з такими висновками судів попередніх інстанції, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Дійсно, судом першої інстанції правомірно встановлено, що визначення штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг саме податковим зобов’язанням є безпідставним, оскільки відповідно до положень преамбули, п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст. ст. 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування" податкове зобов’язання стосується лише сфери сплати встановлених законами України податків та зборів (обов’язкових платежів).

Однак, застосування штрафних санкцій саме податковим повідомленням-рішенням не є безумовною підставою для його скасування, оскільки штрафні санкції нараховані за фактичне порушення вимог законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а відповідальність за вказані порушення встановлена Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) .

Відповідно до ст. 1Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведенні у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Як встановлено п. 1 ст. 17 та ст. 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів та не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції до суб’єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у п’ятикратному розмірі вартості проданих товарів, на які виявлено невідповідність.

Наведеними нормами закріплений обов‘язок суб‘єкта підприємницької діяльності проводити розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій та відповідальність за невиконання цього обов‘язку.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що внаслідок не проведення скаржником розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, ним порушено вимоги Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) .

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню на час прийняття рішення, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А згідно ст. 34 цього Кодексу, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з правомірністю висновків суду апеляційної інстанції про те, що факт порушень позивачем вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) документально ним не спростований, в зв’язку з чим застосування податковим органом фінансових санкцій є правомірним.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Поряд з цим, Вищий адміністративний суд України, погоджуючись з судом апеляційної інстанції в частині фактичного порушення позивачем вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) звертає увагу на те, що Севастопольським апеляційним господарським судом не прийнято до уваги безпідставність визначення штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог цих Закону саме податковим зобов’язання, оскільки відповідно до положень преамбули п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст. ст. 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування" податкове зобов’язання стосується лише сфери сплати встановлених законами України податків та зборів (обов’язкових платежів).

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити п. 3 резолютивної частини постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. у справі №2-16/1702.1-2005.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 – 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Спільного українсько-германського підприємства "Амтек ЛТД" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. у справі №2-16/1702.1-2005 задовольнити частково.

Пункт 3 резолютивної частини постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. у справі №2-16/1702.1-2005 змінити, виклавши його в наступній редакції: "Позовні вимоги задовольнити частково. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 21.11.2003 р. №0013072303/0 в частині визначення штрафних санкцій у розмірі 9 700 грн. сумою податкового зобов’язання".

В іншій частині постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. у справі №2-16/1702.1-2005 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

237 Кодексу адміністративного судочинства України