Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Ніколаєнко Н.Б.;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 р.

у справі №25/83

за позовом Закритого акціонерного товариства "Акціонерний промислово-інвестиційний банк"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення

Закрите акціонерне товариство "Акціонерний промислово-інвестиційний банк" (далі по тексту – позивач, ЗАТ "АПІБ") звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі по тексту – відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000022301/0 від 08.02.2005 р. в частині донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 177773,38 грн., в тому числі: 136748,75 грн. основного платежу та 41024,63 грн. – штрафних (фінансових) санкцій.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.03.2005 р. у справі №25/83 (суддя Морозов С.М.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000022301/0 від 08.02.2005 р. в частині нарахування 1787,51 грн., в тому числі: 1375 грн. основного платежу та 412,51 грн. – штрафних санкцій.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 р. у справі №25/83 (головуючий суддя – Муравйов О.В., судді Кот О.В., Сотніков С.В.) рішення Господарського суду м. Києва від 28.03.2005 р. у даній справі скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення №0000022301/0 від 08.02.2005 р. в частині донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 177773,38 грн., в тому числі: 136748,75 грн. основного платежу та 41024,63 грн. – штрафних (фінансових) санкцій.

СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 р. у справі №25/83, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позивних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.02.2005 р. СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 211193,51 грн., в тому числі: 156435,77 грн. основний платіж та 54757, 74 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП на підставі акту "Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку за період з 01.07.2001 року по 30.06.2004 року" від 03.02.2005р. №60/23-1/00039002 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, в порушення вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", позивачем не включено до складу валових доходів у ІІ кварталі 2004 року приріст балансової вартості запасів (платіжних пластикових карток) на кінець звітного періоду в сумі 546995 грн.

Пунктом 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Відповідно до п. 1.27 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в України" платіжна картка – спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Згідно з п.п. 15.2 та п.п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в України" платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору. Емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій (крім одноемітентних внутрішньобанківських платіжних систем).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2004 року позивачем укладено з ТОВ "Спекл" договір №09-116/11 на купівлю платіжних карток. За умовами вказаного договору позивач є покупцем банківських платіжних пластикових карток у кількості 565000 штук на загальну суму 593995 грн. Право власності на вказану продукцію переходить до покупця в момент її отримання. Факт виконання договору підтверджується накладною №1п-1105 від 11.05.2004 р. на загальну суму 593995 грн.

Позивачем на підставі п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суму витрат на придбання платіжних карток на умовах вказаного договору, віднесено до складу валових витрат у ІІ кварталі 2004 року як суму витрат нарахованих (сплачених) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем послуг.

Проте, на думку податкового органу, в порушення п. 5.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не було проведено зарахування зазначених платіжних карток на склад та збільшити балансову вартість запасів.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, послався, зокрема, на те, що бланки платіжних карток до їх використання у господарській діяльності є запасами підприємства як активи, які утримуються для споживання під час надання послуг, а тому позивач повинен був вести прибуток (убуток) балансової вартості платіжних карток у складі інших запасів підприємства. Також місцевий господарський суд встановив, що при визначенні вартості оприбуткованих платіжних карток в акті перевірки містилися неточності у підрахунках, які призвели до помилки при визначенні бази оподаткування. Саме ця обставина і стала підставою для часткового задоволення позову.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд апеляційної інстанції послався на те, що отримані позивачем платіжні картки не є товаром, матеріальними чи нематеріальними активами в розумінні Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а тому правомірним є віднесення позивачем витрат по придбанню платіжних карток до складу валових витрат згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону.

Суд касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 та 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" товари – матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Матеріальний актив - основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів. Нематеріальний актив - об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

На підставі аналізу вказаних правових норм, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи суду апеляційної інстанції відносно того, що отримані позивачем банківські платіжні картки не є в розумінні норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) товарами, матеріальними чи нематеріальними активами.

Крім того, п. 2 Правил бухгалтерського обліку операцій з використання платіжних карток у банках України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17.12.2001 р. за №524 (z0015-02) (чинної на час спірних правовідносин, далі по тексту – Правила), передбачено, що у разі придбання банком бланків платіжних карток здійснюються проводки на суму вартості бланків у національній валюті (Д-т 3510, Кр-т 1200, 2600). А пунктом 3 Правил встановлено, що під час віднесення вартості отриманих бланків на витрати здійснюється проводка на господарські витрати (Д-т 7431, Кр-т 3510). Зазначена проводка свідчить про те, що дебіторська заборгованість з придбання платіжних карток при їх отриманні від постачальника відразу закривається на витрати банку.

При цьому, обік платіжних карток на рахунках 3400 "Господарські витрати" та 3410 "Малоцінні та швидкозношувані предмети", чинним на час спірних правовідносин законодавством, не передбачений. Проте як, саме вказані рахунки 3400 "Господарські витрати" та 3410 "Малоцінні та швидкозношувані предмети", відповідно до п. 1.7 Інструкції з бухгалтерського обліку запасів товарно-матеріальних цінностей комерційних банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 20.08.1999 р. за №419 (z0614-99) , передбачені для обліку запасів.

З огляду на наведене, суд касаційної інстанції зазначає, що неврахування податковим органом та місцевим господарським судом вказаних вище правових норм призвело до помилкового висновку про необхідність обліку приросту (убутку) балансової вартості придбаних позивачем платіжних карток.

За вказаних обставин, правомірними є висновки суду апеляційної інстанції стосовно безпідставного донарахування податковим органом податкового зобов’язання з податку на прибуток з урахуванням штрафних санкцій за порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вищезазначених правових норм.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 р. у справі №25/83 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 р. у справі №25/83 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 р. у справі №25/83 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.