Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

на постанову Господарського суду Харківської області від 30.01.2006 р.

та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2006 р.

у справі №АС-42/474-05

за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Харківський канатний завод"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень

Акціонерне товариство закритого типу "Харківський канатний завод" (далі по тексту – позивач, АТЗТ "Харківський канатний завод") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Жовтневому районі) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Харківської області від 30.01.2006 р. у справі №АС-42/474-05 (суддя Яризько В.О.), яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2006 р. (головуючий суддя – Карбань І.С., судді Бабакова Л.М., Шутенко І.А.) позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0002161600/2 від 05.09.2005 р. та №0002161600/3 від 16.11.2005 р. В решті позовних вимог відмовлено.

ДПІ у Жовтневому районі, не погоджуючись з постановою Господарського суду Харківської області від 30.01.2006 р. та ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2006 р. у справі №АС-42/474-05, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Жовтневому районі підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18.04.2005 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001261502/0, яким позивачу за затримку на 29 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкових зобов’язань в розмірі 27 967 грн. нараховано штраф у розмірі 10% в сумі 2 796,70 грн.

Зазначене податкове повідомлення – рішення прийнято ДПІ у Жовтневому районі на підставі акту "Про виявлення порушення податкового законодавства" від 18.04.2005 р. №170/15-226 (далі по тексту – Акт перевірки).

З метою доведення до платника податків визначення нового граничного терміну сплати податкового зобов’язання, податковим органом 01.07.2005 р. прийнято податкове повідомлення – рішення №0001261502/1.

За результатами неодноразового оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень – рішень, ДПА у Харківській області прийнято рішення №3554/10/25-010 від 02.09.2005 р., яким скасовані податкові повідомлення – рішення №0001261502/0 та №0001261502/1 в частині застосування фінансових санкцій на суму 398,77 грн.

На виконання рішення ДПА у Харківській області України №3554/10/25-010 від 02.09.2005 р., відповідачем прийнято податкове повідомлення – рішення №0002161600/2 від 05.09.2005р., яким позивачу за затримку на 29 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкових зобов’язань в розмірі 23 979,30 грн. нараховано штраф у розмірі 10% в сумі 2 397,93 грн.

За наслідками адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення №0002161600/2 від 05.09.2005 р. до ДПА України, скарга позивача залишена без задоволення та прийнято податкове повідомлення рішення №0002161600/3 від 16.11.2005 р.

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платни­ків податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" перевищено

граничні строки сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, у зв’язку з чим, податковим органом, на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 цього Закону застосовані до нього штрафні санкції.

Згідно п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платни­ків податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного стро­ку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірах 10% такої суми;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі 20% такої суми;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі 50% такої суми.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем подано до відповідача декларації з податку на додану вартість за листопад 2002 року – січень 2003 року, в яких позивач самостійно визначив суму податкових зобов’язань за вказаним податком.

Задовольняючи позовні вимоги в частині застосування штрафних санкцій, визначених податковими повідомленнями – рішеннями №0002161600/2 від 05.09.2005 р. та №0002161600/3 від 16.11.2005 р., суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з того, що сплата поточних платежів з податку на додану вартість здійснювалась платником податку своєчасно та в повному обсязі, а недоїмка, яка віднесена податковим органом до облікових карток платника податків, виникла на підставі рішення ДПІ у м. Харкові №1-33-5-00306443/985 від 29.12.2001 р., яке в подальшому було визнано недійсним постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2003 р.

Проте, суд касаційної інстанції не може в повній мірі погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи, ґрунтуються здебільшого на факті наявності судового рішення, яким визнано недійсним рішення ДПІ у м. Харкові №1-33-5-00306443/985 від 29.12.2001 р., яке в свою чергу стало підставою для віднесення податковим органом недоїмки з податку на додану вартість до облікової картки позивача.

Дійсно, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2003 р. у справі №А-6100/1-36 визнано недійсним рішення ДПІ у м. Харкові №1033-5-00306443/985 від 29.12.2001 р. в частині стягнення донарахованого ВАТ "Харківський канатний завод" податку на прибуток в сумі 411 250,41 грн., фінансових санкцій в сумі 20 562,52 грн. та в частині стягнення донарахованого ПДВ в сумі 274 166,94 грн., штрафні санкції в сумі 12 358 грн.

Однак, скасоване вказаною постановою апеляційного суду рішення ДПІ у м. Харкові №1033-5-00306443/985 від 29.12.2001 р. прийнято на підставі акту перевірки позивача за період з 01.10.98 р. по 01.10.2001 р., тоді як штрафні санкції оскарженими податковими повідомленнями – рішеннями у даній справі, нараховані позивачу за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкових зобов’язань, самостійно визначеної позивачем в податкових деклараціях за листопад 2002 року – січень 2003 року.

Тобто, взаємозв’язок між визначеними в рішенні податкового органу №1033-5-00306443/985 від 29.12.2001 р. та самостійно визначеними позивачем в податкових деклараціях сумами податку на додану вартість, матеріалами справи не підтверджений.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зокрема, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не були в повній мірі досліджені платіжні доручення та банківські виписки щодо сплати позивачем податку на додану вартість в розрізі періодів їх сплати та не надано обґрунтованої оцінки доводам позивача та податкового органу, викладених в їх заявах та запереченнях.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає, що ухвалені попередніми судовими інстанціями судові рішення в частині скасування податкових повідомлень-рішень №0002161600/2 від 05.09.2005 р. та №0002161600/3 від 16.11.2005 р. є передчасними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення в частині скасування податкових повідомлень-рішень №0002161600/2 від 05.09.2005 р. та №0002161600/3 від 16.11.2005 р. підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова на постанову Господарського суду Харківської області від 30.01.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2006 р. у справі №АС-42/474-05 задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Харківської області від 30.01.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2006 р. у справі №АС-42/474-05 в частині скасування податкових повідомлень-рішень №0002161600/2 від 05.09.2005 р. та №0002161600/3 від 16.11.2005 р. скасувати.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Господарського суду Харківської області від 30.01.2006 р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2006 р. у справі №АС-42/474-05 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.