Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Веремчук М.А.

відповідача: Трипус Є.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя

на рішення Господарського суду м. Севастополя від 24.06.2005 р.

та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р.

у справі №20-5/096

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське адміралтейство"

до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське адміралтейство" (далі по тексту – позивач, ТОВ "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське адміралтейство") звернулось до Господарського суду м. Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28.02.2005 р. №0000582310/0/0 та №0000572310/0.

Рішенням Господарського суду м. Севастополя від 24.06.2005 р. у справі № 20-5/096 (суддя Антонова І.В.), яке залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. (головуючий суддя – Градова О.Г., судді Голик В.С., Дугаренко О.В.), позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 28.02.2005 р. №0000582310/0/0 про нарахування ТОВ "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське адміралтейство" пені за порушення термінів поставки за зовнішньоекономічними договорами у розмірі 1 518 712,75 грн. і застосування штрафних санкцій за порушення п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у розмірі 3 167,88 грн.; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 28.02.2005 р. №0000582310/0/0 в частини визначення штрафних санкцій у розмірі 1 360,00 грн. за порушення п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" сумою податкового зобов’язання; відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.02.2005 р. №0000582310/0/0 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 1 360,00 грн. за порушення п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"; відмовлено у задоволені позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.02.2005 р. №0000572310/0 про визначення податкового зобов’язання за завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 84 836,00 грн.

ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя, не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Севастополя від 24.06.2005 р. та постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. у справі №20-5/096, звернулась з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.02.2005 р. №0000582310/0/0 про визначення суми пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 1 518 712,75 грн. та застосування штрафних санкцій за порушення п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у розмірі 3 167,88 грн. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.02.2005 р. ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) №0000572310/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму у розмірі 84 836,00 грн.;

2) №0000582310/0/0, яким позивачу визначено сумою податкового зобов’язання суму пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та штрафні санкції за порушення валютного законодавства у розмірі 1 523 240,63 грн., в т.ч. 1 518 712,75 грн. пені за порушення терміну зарахування валютної виручки, 3 167,88 грн. штрафних санкцій за порушення порядку здійснення валютних операцій та 1 340,00 грн. штрафних санкцій за порушення правил декларування валютних цінностей.

Податкові повідомлення-рішення від 28.02.2005 р. прийнято ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя на підставі акту "Про результати комплексної планової документальної перевірки з питань дотримання податкового та валютного законодавства України Товариством з обмеженою відповідальністю "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське адміралтейство" код ЄДРПОУ 30394016 за період з 01.01.2004 р. по 30.09.2004 р." від 24.02.2005 р. №1132/23-123/43 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення:

1) п. 4.1 ст. 4, п.п. 6.1.1 ст. 6, п.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2004 р. на суму у розмірі 84 836,00 грн.;

2) ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" перевищено встановлені чинним законодавством строки розрахунків з нерезидентами по імпортним операціям;

3) п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" проводились операції з валютними цінностями по рахунку відкритому позивачем у "Внешекономбанке", м. Москва, Російська Федерація, в період після закінчення терміну дії індивідуальної ліцензії Національного банку України від 17.11.2003 р. №141 на відкриття і використання рахунку в іноземній банківській установі;

4) ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" не задекларовано у Національному банку України валютні цінності та інше майно, яке знаходилось за межами України.

1. В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, п.п. 6.1.1 ст. 6, п.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2004 р. на суму у розмірі 84 836,00 грн., Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до Акту перевірки позивач за вересень 2004 року задекларував експортні операції вартістю 13 371 228,00 грн., у тому числі вартість комплекту АКБ-12.5 по ТУ АКБ-12.5-84 у розмірі 509 015,00 грн., до яких застосував нульову ставку податку на додану вартість, однак митної декларації на експорт вказаного агрегату позивач не має, а тому, на думку відповідача, не мав право на застосування нульової ставки податку з операції поставки вказаного товару, що привело до заниження податкових зобов’язань з операцій продажу у розмірі 84 835,83 грн. і від’ємного значення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у цій же сумі.

Судами попередніх інстанцій встановлено наявність договірних відносин щодо передачі у вересні 2004 року позивачем комплекту АКБ-12.5 по ТУ АКБ-12.5-84 військовій частині Російської Федерації, що підтверджується письмовими доказами - державним контрактом, кошторисом, нарядами, актами, листуванням.

Згідно п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" (тут і далі по тексту нормативно-правові акти в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межи митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

Пунктом 8 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. №574 (574-97-п) , встановлено, що вантажна митна декларація заповнена у звичайному порядку, вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митниці, що здійснила митне оформлення товарів і транспортних засобів. Додатково фактичний експорт товару повинен бути підтверджений відмітками відповідальних посадових осіб митниці, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції" від 01.03.2002 р. №243.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність митної вантажної декларації на експорт комплекту АКБ-12.5 по ТУ АКБ-12.5-84, а тому судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за відсутності належним чином оформленої митної вантажної декларації на експорт комплекту АКБ-12.5 по ТУ АКБ-12.5-84, позивач не мав право на застосування нульової ставки податку по цій операції.

2. В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", Вищий адміністративний суд України вважає за не обхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до висновків Акту перевірки, позивач не задекларував у деклараціях про валютні цінності станом на 1 січня, 1 квітня, 1 липня, 1 жовтня 2004 року продукцію, яка виготовлена за контрактом з Закритим акціонерним товариством "Абсолют" для позивача і знаходилась в Російській Федерації.

Відповідно до ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов’язковому декларуванню у Національному банку України.

Згідно зі ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю – невиконання вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, застосовуються фінансові санкції, що встановлюється Національним банком України.

Пунктом 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. №49 (z0209-00) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2000 року за №209/4430 (z0209-00) , встановлено штраф за порушення порядку декларування у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частиною 2 того ж пункту під порушенням порядку декларування розуміється подача недостовірної інформації або перекручення даних, які відображаються у відповідній декларації, якщо такі дані свідчать про приховування резидентами валютних цінностей і майна, яке знаходиться за межами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач подав недостовірну інформацію про відсутність свого майна за межами України, що свідчить про приховування позивачем-резидентом майна, яке знаходиться за межами України.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.02.2005 р. №0000582310/0 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 1 360,00 грн.

3. В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" внаслідок проведення операцій з валютними цінностями по рахунку відкритому позивачем у "Внешекономбанке", м. Москва, Російська Федерація, в період після закінчення терміну дії індивідуальної ліцензії Національного банку України від 17.11.2003 р. №141 на відкриття і використання рахунку в іноземній банківській установі, суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що позивач не допустив порушення правил валютного регулювання.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Індивідуальної ліцензії від 12.11.2002 р. №144 позивач мав право використовувати в іноземному банку валютний рахунок і здійснювати на ньому валютні операції — до 39.000.000 російських рублів у місяць. По закінченню строку її дії залишок коштів підлягав у п’ятиденний строк перерахуванню до України. Такий обов’язок позивач виконав 05.11.2004 р., залишок грошових коштів був перерахований на рахунок позивача №2600430014330 в СФ Ва-Банк міста Києва, що підтверджується листами банку, витягом з особливого рахунку і копією платіжного доручення від 03.11.2004 р.

Поряд з цим, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що строк дії ліцензії від 12.11.2002 р. №144 становить період з дати видачі (12.11.2002 р.) до 01.11.2003 р., тобто з 02.11.2003 р. позивачем здійснювались операції з валютними цінностями по рахунку відкритому у "Внешекономбанке", м. Москва, Російська Федерація, після закінчення терміну дії індивідуальної ліцензії Національного банку України від 17.11.2003 р. №141 на відкриття і використання рахунку в іноземній банківській установі, що судами попередніх інстанцій безпідставно не прийнято до уваги.

4. В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" внаслідок перевищення встановлених чинним законодавством строки розрахунків з нерезидентами по імпортним операціям, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до Акту перевірки згідно контрактам позивача з нерезидентами: Санкт-Петербурзьким науково-технічним державним унітарним підприємством "Нави-Далс", Відкритим акціонерним товариством "Штурманські прибори", Федеральним державним унітарним підприємством "Державний московський завод "Салют", Закритим акціонерним товариством "Інженерний центр "Електролуч", Відкритим акціонерним товариством "ГОРИЗОНТ" і Закритим акціонерним товариством "АБСОЛЮТ" були порушені строки зарахування валютної виручки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Виручка резидентів в іноземній валюті за експорт продукції підприємств суднобудівної галузі, визначених відповідно до статті 1 Закону України "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні", та фармацевтичної продукції вітчизняного виробництва (коди ТН ЗЕД 30.01 - 30.06) підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) фармацевтичної продукції, що експортується. Перевищення зазначеного строку потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. Порушення резидентами цього терміну тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної митної вартості недопоставленої продукції, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Суди попередній інстанцій задовольняючи позовні вимоги в цій частині виходили з того, що позивачем не перевищено законодавчо встановлені строки розрахунків за імпортними операціями, оскільки ТОВ "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське адміралтейство" отримано індивідуальні ліцензії на відстрочення таких операцій.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій не встановлено дату фактичного виконання позивачем та його контрагентами зобов’язань за вказаними зовнішньоекономічними договорами, не досліджувались терміни фактичного зарахування валютної виручки, а отже, як наслідок, не надано оцінки можливому факту перевищення позивачем термінів розрахунків за імпортними операціями, які встановлені індивідуальними ліцензіями Національного банку України

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя від 28.02.2005 р. №0000582310/0/0 про нарахування ТОВ "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське адміралтейство" пені за порушення термінів поставки за зовнішньоекономічними договорами у розмірі 1 518 712,75 грн. і застосування штрафних санкцій за порушення п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у розмірі 3 167,88 грн., оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

При цьому, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визначення податковим органом у податковому повідомленні - рішенні суми пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, штрафних санкцій за порушення порядку здійснення валютних операцій та штрафних санкцій за порушення правил декларування валютних цінностей саме сумою податкового зобов’язання позивачу не відповідає положенням преамбули, п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст. ст. 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування", аналіз яких дає підстави для висновку, що податкове зобов’язання стосується сфери сплати встановлених законами України податків, зборів (обов’язкових платежів).

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права можуть призвести до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя від 28.02.2005 р. №0000582310/0/0 про нарахування ТОВ "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське адміралтейство" пені за порушення термінів поставки за зовнішньоекономічними договорами у розмірі 1 518 712,75 грн. і застосування штрафних санкцій за порушення п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у розмірі 3 167,88 грн. підлягають скасуванню, а справа в цій частині – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя на рішення Господарського суду м. Севастополя від 24.06.2005 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. у справі №20-5/096 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Севастополя від 24.06.2005 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. у справі №20-5/096 скасувати в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя від 28.02.2005 р. №0000582310/0/0 про нарахування ТОВ "Севастопольський судноремонтний завод "Лазарівське адміралтейство" пені за порушення термінів поставки за зовнішньоекономічними договорами у розмірі 1 518 712,75 грн. і застосування штрафних санкцій за порушення п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у розмірі 3 167,88 грн.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Господарського суду м. Севастополя від 24.06.2005 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. у справі №20-5/096 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.