К-17181/07 Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ - 24.09.2009 Прийняття

У березні 2007р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області із позовом, у якому поставлено питання про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Суми від 27.02.2006р. №00000102306/0/11700 та зобов’язання ДПІ у м.Суми надати протягом 5 днів органу державного казначейства відповідного висновку про відшкодування з бюджету 162415,00грн. податку на додану вартість.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в діях позивача відсутні порушення податкового законодавства, які могли б спричинити зменшення заявленої до відшкодування з бюджету суми податкового кредиту з податку на додану вартість (надалі – ПДВ) по податковій декларації за лютий 2005р.

Постановою господарського суду Сумської області від 05 травня 2007р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено на підставі пропущення строку звернення до суду передбаченого ст. 99 КАС України.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2007р. рішення суду першої інстанції було скасовано та прийнято у справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Суми від 27.02.2006р. №00000102306/0/11700; зобов’язано ДПІ у м.Суми протягом 5 днів після набрання чинності судового рішення надати органу державного казначейства відповідний висновок про відшкодування з Державного бюджету України на користь ПНТЦ "Влад-97" 162415,00грн. ПДВ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції на підставі наявних у справі матеріалів дійшов висновку, що позивачем не були порушені строки звернення до суду. Крім того, у позивача були в наявності податкові накладні, на підставі яких здійснено розрахунок податкового кредиту за лютий 2005р. При цьому, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, шо Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (в редакції на час здійснення господарських зобов’язань) право платника податку на податковий кредит не ставиться в залежність від того, чи змогли органи державної податкової служби провести перевірку по всьому ланцюгу господарських операцій - від постачальників до виробника, підставою для виключення суми ПДВ з податкового кредиту, є відсутність належним чином оформленої податкової накладної.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2007 року та залишити в силі постанову господарського суду Житомирської області від 03 травня 2007р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПНТЦ "Влад-97" з питань правомірності заявлених до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість за лютий 2005р., про що складено акт №1148/23-6/2340073-15 від 22.02.2006р..

Як вбачається з акта перевірки, в ході її проведення податковим органом направлялись запити та проводились зустрічні перевірки контрагентів – постачальників ПНТЦ "Влад-97" з питань підтвердження включення до податкових зобов’язань та сплати продавцями сум податку на додану вартість, що заявлені позивачем до відшкодування з бюджету за лютий 2005р..

Висновком зазначеного акта перевірки встановлено порушення ПНТЦ "Влад-97" п.1.8. ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартсіть", в результаті чого зменшено суму бюджетного відшкодування за лютий 2005р. на 162415,00грн.. Підставою для такого висновку слугувало те, що згідно перевірки по ланцюгу продажу товару до виробника не підтверджено факт надмірної сплати податку у зазначеній сумі.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №00000102306/0/11700 від 27.02.2006р. яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 162415,00грн..

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів того, що на час проведення перевірки угоди (договори, правочини, господарські зобов’язання) позивача із його контрагентами визнані недійсними в установленому порядку, а отже, висновки акту перевірки зроблені всупереч фактичним обставинам справи.

Відповідно п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, у позовній заяві позивач стверджує про неправоімність податкового повідомлення-рішення прийнятого податковим органом за наслідками проведеної перевірки і зазначає, що для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту достатньо таких підстав, як здійснення операцій з придбання товарів, наявність належним чином оформлених податкових накладних.

Проте, матеріали справи не містять жодного документа який би свідчив про здійснення господарських операцій позивачем і на підставі яких позивач відображав у своєму податковому обліку заявлені до відшкодування суми податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

У цій справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про наявність у платника податку (позивача у справі) права на відшкодування ПДВ з бюджету.

Однак, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, докази, на які послається суд в ухваленому рішенні, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а ДПІ у м.Суми (відповідач у справі) виходила з того, оскільки неможливо встановити сплату ПДВ по ланцюгу від постачальників товару (зокрема ТОВ "Постач-Груп"), то відсутня надмірна сплата податку.

За таких обставин, суду необхідно було, з урахуванням сутності заперечень проти позову, витребувати у ДПІ у м.Суми докази, які підтверджують її доводи відносно того, що наведені в податковій звітності позивачем дані не відповідають дійсності. Якщо ДПІ у м.Суми таких доказів не надала або останні були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 КАС України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суди не вимагали від сторін надати такі докази, не створили сторонам у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства. А саме, поставка товару належним чином судом не перевірялась, тобто у справі відсутні документи (угоди, платіжні документи, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, податкові накладні тощо) щодо підтвердження здійснення господарських операцій, які стали передумовою для відшкодування ПДВ з бюджету.

У разі підтвердження доводів ДПІ у м.Суми, визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету.

Суди цю обставину не врахували, здійснення господарських операцій у визначеному законодавством порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.

Щодо висновків суду першої інстанції про звернення позивача до адміністративного суду поза межами строку, встановленого процесуальним законом, то судова колегія касаційної інстанції в цій частині погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що у суда першої інстанції не було законних підстав для застосування ст. 100 КАС України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Частиною 2 ст. 227 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

На підставі викладеного ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення..

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Суми – задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2007 року та постанову господарського суду Сумської області від 05 травня 2007р. скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2007р. про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2007 року.