22а-12275/08/9104 Про скасування рішення, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - 19.11.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління юстиції у Львівській області та ОСОБА_1 на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 10 липня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Львівській області третя особа ОСОБА_1 про скасування рішення суб’єкта владних повноважень, поновлення на посаді і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

16 серпня 2007 року, Личаківським районним судом м. Львова зареєстровано позовну заяву ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Львівській області третя особа ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління юстиції у Львівській області № 730-к від 23 липня 2007 року, поновлення на роботі на посаді заступника начальника Головного управління юстиції у Львівській області – начальника відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що з ним, як начальником Державної виконавчої служби Львівської області, безпідставно не продовжено дії трудового договору у зв’язку із реорганізацією органів державної виконавчої служби та встановленим правонаступництвом. Крім того, в порушення вимог Кодексу законів про працю України (322-08) йому не було запропоновано посаду заступника начальника головного управління юстиції начальника відділу Державної виконавчої служби на зайняття якої він відповідно до вимог Кодексу законів про працю України (322-08) має переважне право, а тому звільнення його з займаної посади проведено з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 10 липня 2008 року позов задоволено. Постановлено визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління юстиції у Львівській області від 23 липня 2007 року № 730-к про звільнення 23 липня 2007 року ОСОБА_2, начальника Державної виконавчої служби Львівської області, із займаної посади, у зв’язку із ліквідацією Державної виконавчої служби Львівської області, за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Головного управління юстиції – начальника відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та стягнути з Головного управління юстиції у Львівській області на користь позивача, ОСОБА_2, заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 36094 грн. 67 коп.

Зазначену постанову мотивовано тим, що з огляду на досліджені судом докази, посаду керівника відділу Державної виконавчої служби у Львівській області у зв’язку із проведенням реформування органів державної виконавчої служби не скорочено, підстави для припинення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудового договору з позивачем відсутні, а тому вимога позивача про поновлення його на роботі на посаді начальника відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції Львівської області є законною. Крім того зазначено, що оскільки суд визнає протиправним наказ про звільнення позивача із займаної посади та поновляє його на роботі, то у відповідності зі ст. 235 Кодексу законів про працю України з відповідача, який видав протиправний наказ про звільнення позивача слід стягнути на користь останнього середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідачем – Головним управлінням юстиції у Львівській області, а також третьою особою у справі - ОСОБА_1, подано апеляційні скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду, в яких висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги третьої особи у справі – ОСОБА_1, зазначено, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, зокрема обставини правомірності прийняття наказу про звільнення. Крім того, позивачем не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими (саме право на поновлення на іншу посаду). Також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи (відповідачем подано документи, що підтверджують ліквідацію Державної виконавчої служби у Львівській області) та допущено порушення норм матеріального права, зокрема ст. ст. 40, 49-2, 235 Кодексу законів про працю України, п. п. 18, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року (v0009700-92) , а також порушення ст. ст. 7, 9, 11, 69- 72, 86 КАС України.

Відповідачем у справі – Головним управлінням юстиції у Львівській області, в обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що оскаржувану постанову винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому таку слід скасувати, з підстав наведених у апеляційній скарзі.

Позивач, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив, просить таку залишити без задоволення та надав наступні пояснення.

Оскаржувана постанова є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, оскільки на його думку, Кабінет Міністрів України наділений правом ліквідовувати або реорганізовувати органи Державної виконавчої служби, однак, у відповідності до вимог ст. 104 Цивільного кодексу України він зобов’язаний був вчинити лише одну із цих дій (ліквідація або реорганізація). Враховуючи те, що в постанові Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року № 1622 "Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби" (1622-2006-п) зазначено як ліквідацію органів Державної виконавчої служби так і встановлення правонаступництва цих органів органами юстиції, а також те, що в судовому засіданні представлено достатньо доказів, які підтверджують фактичну реорганізацію, а не ліквідацію органів Державної виконавчої служби, то відповідно до ст. 36 Кодексу законів про працю України підстав для розірвання трудового договору з ним у Міністерства юстиції України, як правонаступника департаменту Державної виконавчої служби, а тим більше у начальника Головного управління юстиції Львівської області не було повноважень для його звільнення, оскільки на цей час уповноваженим на це органом було Міністерство юстиції України. Покликання представника відповідача на наказ Міністерства юстиції України № 740/7 від 05 червня 2007 року є безпідставним, оскільки цим наказом не передбачено надання повноважень начальникам головних управлінь юстиції для звільнення працівників такої категорії. Компетентними у проведенні такого звільнення були і є голова ліквідаційної комісії або Міністерство юстиції України, як правонаступник. Самим наказом уповноважено начальників цих управлінь здійснити заходи щодо дотримання порядку вивільнення таких працівників, із забезпеченням дотримання вимог ст. 49-2 Кодексу законів про працю України.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, однак Львівським апеляційним адміністративним судом отримано його клопотання про відкладення розгляду справи (Вхідний № К-33649 від 08 жовтня 2009). З огляду на те, що розгляд справи неодноразово відкладався, колегія суддів, заслухавши думку інших присутніх у судовому осіб, які беруть участь у справі вирішила у задоволенні клопотання відмовити. Представником відповідача вимоги апеляційної скарги підтримано та надано наступні пояснення, у судовому засіданні 18 червня 2009 року.

Оскаржувана постанова, на його думку є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року № 1622 "Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби" (1622-2006-п) відбулася повна ліквідація Департаменту Державної виконавчої служби та всіх інших територіальних органів державної виконавчої служби і у зв’язку з цим відповідно до п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України всі працівники підлягали звільненню, що й було здійснено в даному випадку з ОСОБА_2. Крім того зазначено, що нормативно-правова база яка поклала початок реформування органів Державної виконавчої служби свідчить про утворення нових установ Державної виконавчої служби, тому критичним є покликання суду першої інстанції на те, що новостворені відділи Державної виконавчої служби є правонаступниками ліквідованих органів Державної виконавчої служби. Також вказано, що в постанові суду першої інстанції не правдиво зазначено, що ОСОБА_2 не пропонувалися посади в органах Державної виконавчої служби, оскільки такі посади було запропоновано як Міністерством юстиції України так і Головним управлінням юстиції Львівської області. Водночас зазначего, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що Головне управління юстиції Львівської області не мало повноважень для звільнення ОСОБА_2, оскільки такі повноваження були надані Міністерством Юстиції України начальникам головних управлінь юстиції наказом № 740/7 від 05 червня 2007 року. Поряд з тим судом поновлено ОСОБА_2 на посаді, яку він ніколи не обіймав і в установі з якою до звільнення у трудових відносинах не перебував.

Представник третьої особи у справі, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги також підтримав та надав наступні пояснення.

Загалом він погоджується з позицію представника Головного управління юстиції у Львівській області однак доповнив, що ОСОБА_2 підписуючи попередження про його можливе звільнення у зв’язку з ліквідацією Департаменту Державної виконавчої служби фактично погодився з такою ліквідацією. Системний аналіз чинного законодавства України дає можливість зробити висновок про те, що державний орган не може бути ліквідованим без передачі своїх повноважень іншому органу, тим більше Державна виконавча служба є єдиним органом у державі, який здійснює функції виконання рішень судів у державі. Наслідком ліквідації Державної виконавчої служби стало скорочення посади начальника Державної виконавчої служби Львівської області, а тому поновивши ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Головного управління юстиції – начальника відділу Державної виконавчої служби судом фактично влаштовано ОСОБА_2 на роботу у зовсім іншому органі державної влади ніж той, з якого його було звільненено, що суперечить п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 року (v0009700-92) , де зазначено, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1. ст.. 40 Кодексу законів про працю України (322-08) можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.

Судом першої інстанції, у точній відповідності до обставин справи досліджено і встановлено порядок призначення та звільнення ОСОБА_2 із займаної посади. Виходячи із вимог чинного законодавства України та обставин справи дано правильну правову оцінку щодо реорганізації, а не ліквідації Державної виконавчої служби Львівської області. Так, виходячи із принципу законності, передбаченого ст. 9 КАС України судом першої інстанції правомірно застосовано положення ст. ст. 104, 111 ЦК України, положення Закону України "Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) року та Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , а також інші норми чинного законодавства, якими передбачено, що припинення юридичної особи здійснюється двома способами, які різняться між собою і за своїми правовими наслідками.

Враховуючи те, що в постанові Кабінету Міністрів України № 1622 "Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби" від 16 листопада 2006 року (1622-2006-п) зазначено суперечливі між собою способи припинення Державної виконавчої служби, а саме, ліквідацію та встановлення правонаступництва, які відповідно до вимог зазначеного законодавства співіснувати не можуть, судом першої інстанції правомірно взято до уваги фактичні обставини справи, та той факт, що в дійсності має місце правонаступництво і передача майна, майнових та немайнових прав правонаступнику – Головному управлінню юстиції, як це передбачено ст. 107 Цивільного кодексу України, що й було доведено в повному обсязі у судовому засіданні. Достатнім доказом цього, на думку колегії суддів, є те, що відповідачами в судовому засіданні підтверджено, що все майно Державної виконавчої служби Львівської області було передано Головному управлінню юстиції, як правонаступнику, в такий спосіб були передані вся документація, кошти, а матеріали виконавчих проваджень були передані незакінченими та виконуються по даний час. В матеріалах справи наведено ряд інших доводів, які свідчать про те, що в діяльності Державної виконавчої служби практично нічого не змінилося, за виключенням того, що з двох органів державної влади, а саме: Обласного управління юстиції Львівської області та Державної виконавчої служби Львівської області, внаслідок злиття, утворилося Головне управління юстиції у Львівській області. Тому, за таких обставин, колегія суддів вважає, що в даному випадку має місце реорганізація юридичної особи (термін, який застосовується в трудовому законодавстві і відповідає припиненню юридичної особи шляхом передання майна правонаступнику в цивільному законодавстві), а не ліквідація.

З іншого боку, колегія суддів приймає до уваги той факт, що держава не могла і не може відмовитися від притаманної їй функції виконання рішень судів. Здійснити реформу органів Державної виконавчої служби можливо було б і шляхом ліквідації існуючих органів Державної виконавчої служби і на їх місці утворення інших (навіть з ідентичними повноваженнями і функціями), однак жодними нормами чинного законодавства не передбачено можливості встановлення чи набуття за таких обставин правонаступництва, оскільки це перечило б правовій природі та суті ліквідації і чинному законодавству.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не погодився з доводами відповідачів про те, що новостворений орган істотно відрізняється від ліквідованого за посадами, оплатою праці та ін., оскільки у відповідності до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 1622 "Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби" від 16 листопада 2006 року (1622-2006-п) на Міністерство юстиції України покладено обов’язок передбачити збереження правового статусу та існуючих умов фінансового і матеріально-технічного забезпечення працівників органів Державної виконавчої служби.

Не може вплинути на висновок суду також наявність запису про ліквідацію ДВС Львівської області у свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи, оскільки орган, який здійснював таку реєстрацію, не уповноважений здійснювати дослідження всіх обставин припинення юридичної особи, а виходить лише із представлених документів, необхідних для здійснення такої реєстрації, які в свою чергу не відображають дійсних обставин справи, а лише її формальну частину.

З огляду на це, судом першої інстанції правомірно застосовано вимоги п. п. 2 і 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України та п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 грудня 1992 року (v0009700-92) щодо неможливості припинення дії трудового договору у випадку реорганізації підприємства установи, організації і враховуючи те, що внаслідок реорганізації Державної виконавчої служби Львівської області посада його керівника, яку обіймав ОСОБА_2 збереглася, то останній підлягає поновленню на посаді заступника начальника головного управління юстиції – начальника відділу Державної виконавчої служби.

Поряд з цим відповідно до ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України, звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 іншу роботу запропоновано не було, що відповідачем, на думку колегії суддів не доведено, хоча вона могла бути запропонованою.

Також відповідно до ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації перебування працівника на листку непрацездатності не є перешкодою для його звільнення. Встановлено, що ОСОБА_2 був тимчасово непрацездатним майже 4 місяці після настання підстав для його звільнення. Дана обставина засвідчує, що з ним трудовий договір фактично було продовжено.

Необхідно також зазначити, що Міністерство юстиції України згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року № 1622 "Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби" (1622-2006-п) . та наказу Міністерства юстиції України від 25 січня 2007 року № 21/5 є правонаступником департаменту Державної виконавчої служби і враховуючи те, що ОСОБА_2 на посаду, яку він обіймав було призначено директором цього департаменту, то його звільнення мало здійснити або Міністерство юстиції України або голова ліквідаційної комісії департаменту Державної виконавчої служби у відповідності до вимог чинного законодавства. Пунктом 2.2 наказу Міністерства юстиції України від 05 червня 2006 року про надання начальникам головних управлінь юстиції повноважень для вжиття заходів щодо дотримання порядку вивільнення працівників (які підлягають звільненню за п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України) із забезпеченням дотримання вимог ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, на який покликаються відповідачі, не можна вважати таким, що уповноважує начальників цих управлінь юстиції звільняти таких працівників, оскільки згадана стаття Кодексу законів про працю України (322-08) передбачає виключний перелік заходів, пов’язаний із вивільненням працівників, а не саме їх вивільнення, що в повному об’ємі досліджено судом першої інстанції з наданням правильної правової оцінки.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів переконана, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв’язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.