Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Конюшка К.В.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Кризі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську

на постанову Господарського суду Луганської області від 11.09.2006 р.

та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 р.

у справі № 9/502н-ад

за позовом Державного підприємства "Свердловантрацит"

до Державної податкової інспекції у м. Свердловську

про визнання нечинним рішення, -

Постановою Господарського суду Луганської області від 11.09.2006 р., залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 р., задоволено позов та визнано нечинним рішення податкового органу №000087 від 26.06.2006 р. про застосування адміністративного арешту активів платника податків, як таке, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства. Стягнуто з Державного бюджету України судові витрати в сумі 3,40 грн.

ДПІ у м. Свердловську подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: п. "е" п.п. 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, наголошуючи на тому, що у контексті даної норми термін "переведення активів" не потребує визначення і його застосовано з огляду на різноманітність видів активів, а відтак, це поняття охоплює всі можливі варіанти, внаслідок яких активи опиняються за межами України. При вирішенні даного спору судом не враховано, що податковим органом застосовано не повний, а умовний адміністративний арешт активів, що не вплинуло на можливість здійснення позивачем господарської діяльності. При умовному арешті активів буд-яка операція з такими активами потребує письмового дозволу керівника податкового органу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій приписів п. "е" п.п. 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ та вважає, що у справі повно встановлені обставини у справі та надано їм правильну правову оцінку.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, одним з напрямків діяльності ДП "Свердловантарцит" є зовнішньоекономічна діяльність. Позивач здійснює підприємницьку діяльність з видобутку та реалізації вугільної продукції, в тому числі на експорт за контрактами.

10.03.2006 р. між позивачем та фірмою "ELBAR – KATOWICE" Sp.zo.o, Польща укладено контракт, за яким позивач взяв на себе зобов’язання продати фірмі вугілля антрацит марки "А" на умовах 100 % передплати. 19.06.2006 р. позивач частково відвантажив фірмі вугілля.

У зв’язку з існуванням у позивача станом на 26.06.2006 р. податкового бору, податковий орган 26.06.2006 р. о 10 год. 35 хв. згідно з п.п. 9.3.1 п. 9.3 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) прийняв рішення № 000087 про застосування адміністративного арешту активів платника податків, за яким до позивача застосований умовний адміністративний арешт активів та заборонено їх відчуження.

Підставою для такого рішення стало переведення активів платника за межі України, яке полягало у відвантаженні вугілля на адресу фірми "ELBAR – KATOWICE" Sp.zo.o.

Утім, ще 16.06.2006 р. податковим органом вже було прийнято рішення про застосування адміністративного арешту активів з посиланням на відвантаження вугілля на адресу підприємства "Юнікрест ЛЛС" згідно угоди №172 від 29.12.2004 р.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій стосовно відсутності законодавчих обмежень здійснювати вільне розпорядження готовою продукцією, товарами та товарними запасами за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, в тому числі і реалізацію власної готової продукції на експорт.

Реалізація власної готової продукції за приписами п.п. "а" п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ не потребує письмового узгодження з податковим органом. При цьому, даною нормою закону не встановлено умови щодо письмового узгодження з податковим органом операції з реалізації готової продукції за межі України за умовами зовнішньоекономічного контракту.

Відповідно до п.п. "е" п.п. 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" арешт активів може бути застосовано, якщо платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, здійснює дії з переведення активів за межі України, їх приховування або передачі іншим особам.

Реалізація готової продукції на виконання умов зовнішньоекономічного контракту, яка не потребує письмового узгодження з податковим органом, не може підводитися під "переведення активів за межі України" у розумінні п.п."е" п.п. 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки за змістом цієї норми переведення активів за межі території України, як підстава для застосування адміністративного арешту активів платника податків, передбачає намір платника податків приховати свої активи від реалізації, кошти від якої мають бути спрямовані для погашення податкового боргу.

Отже, реалізація готової продукції за зовнішньоекономічним контрактом не є підставою для застосування адміністративного арешту активів платника податків, про яку йдеться у п.п. "е" п.п. 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Враховуючи наведене, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення скасуванню.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Луганської області від 11.09.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 р. – без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.