Колегія суддів Вищого

адміністративного суду України у складі:

головуючого: Смоковича М.І.

суддів:

Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Мироненка О.В.

Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 07 жовтня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про стягнення недотриманої суми допомоги на оздоровлення,-

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2008 рік.

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 07 жовтня 2008 року позов задоволено.

Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради на користь ОСОБА_1 суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік в розмірі 7780,20 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 07 жовтня 2008 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з вимогами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, і у зв’язку з захворюванням, пов’язаним з аварією на Чорнобильській атомній електростанції, визнаний інвалідом ІІ групи та належить до другої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області, де позивач перебуває на обліку, виплатило позивачу у 2008 році щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 94,80 грн. у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами ІІ групи, одноразова компенсація виплачується в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.

Крім того, судами вірно враховано те, що розмір виплат, передбачених вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" на відповідні роки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що висновок судів щодо визнання неправомірними дій відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) є обґрунтованим.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Постанову постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 07 жовтня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про стягнення недотриманої суми допомоги на оздоровлення – залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.