К-4312/08 Про нарахування пенсії по інвалідності - 02.06.2009 Прийняття

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області. Просив визнати дії відповідача щодо відмови в здійсненні перерахунку призначеної йому пенсії по інвалідності, що настала через каліцтво внаслідок Чорнобильської катастрофи, неправомірними, а також зобов'язати нарахувати та стягнути невиплачену пенсію відповідно до вимог статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 липня 2007 року позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області в перерахуванні призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 54 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області призначити ОСОБА_1 як інваліду І групи мінімальну пенсію відповідно до частини 4 статті 54 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, що складає станом на 23 липня 2007 року - 4100 грн., з послідуючим перерахунком розміру пенсії в зв'язку зі змінами розміру мінімальної пенсії за віком. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області перерахувати ОСОБА_1 мінімальну пенсію, що складає - 4100 грн. з 01 червня 2007 року.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2008 року постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 липня 2007 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, визнаний інвалідом І групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому 07.02.2007 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області, де перебуває на обліку як пенсіонер, з заявою про нарахування державної та додаткової пенсії у розмірах, встановлених статтею 50 та статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", але в проведенні перерахунку пенсії йому було відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій, призначених позивачу, виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати пенсії позивачу були правомірними, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) встановлено, що розрахунок пенсій та додаткових пенсій згідно з Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , здійснюється, виходячи з розміру розрахункової величини 19 грн. 91коп.

Проте, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами першої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим від 10 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильним та таким, що відповідає Закону, є висновок суду першої інстанції, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 10 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачу застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Крім того, закріплення у статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" положення, яким передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України має визначати зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Зі статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вбачається, що під час встановлення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Згідно з частиною третьою статті 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивача має визначитись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому обґрунтованими також є висновок суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідача у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про протиправність дій управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області щодо відмови в перерахунку пенсії та зобов'язанні провести перерахунок призначеної позивачу пенсії по інвалідності та додаткової пенсії є вірним.

При цьому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно досліджено і дано правову оцінку законодавчим актам, які визначають правосуб'єктність відповідача, його права та обов'язки у сфері публічних відносин, перевірено обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення конкретних сум, відповідність їх розмірам мінімальних пенсій за віком, які були встановлені чинним законодавством.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 помилково застосував до даних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) та дійшов помилкового висновку про відсутність порушень чинного законодавства в діях управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області щодо відмови в перерахунку пенсії по інвалідності.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

При цьому колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за доцільне, виключити з резолютивної частини рішення суду першої інстанції вказівку про зобов'язання відповідача вподальшому проводити перерахунок пенсії позивача в разі зміни розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки висновок суду про покладення на відповідача такого обов'язку є передчасним.

Керуючись статтями 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2008 року у справі - скасувати.

Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 липня 2007 року за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області про нарахування пенсії по інвалідності, що настала через каліцтво внаслідок Чорнобильської катастрофи, та стягнення невиплаченої пенсії - залишити в силі, виключивши з резолютивної частини постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 липня 2007 року вказівку про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Лубенському районі Полтавської області вподальшому проводити ОСОБА_1 перерахунок пенсії у зв'язку зі збільшенням мінімального розміру пенсії за віком.