Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Антрацит Луганської області про визнання дій незаконними, зобов'язання нарахувати і виплатити пенсію інваліду ЧАЕС, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Антрациті Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року,

У червні 2008 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Антрацит Луганської області про визнання дій протиправними, зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії.

Вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи від захворювання, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та одержує пенсію.

Представник позивача зазначає, що статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ встановлено, що позивач має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір її пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій. ОСОБА_1 зверталася до відповідача щодо проведення відповідного визначення та перерахунку зазначених пенсій ОСОБА_2, однак отримала відмову.

Просила суд визнати протиправною вказану відмову УПФУ в місті Антрацит Луганської області, зобов'язати донарахувати та виплатити пенсії ОСОБА_2 починаючи з 01 січня 2006 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року, позовні вимоги задоволено. Дії УПФУ в місті Антрацит Луганської області про відмову у проведенні перерахунку пенсії з інвалідності визнано протиправними. Судом зобов'язано УПФУ в місті Антрацит Луганської області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію В розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком починаючи з 22 травня 2008 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач повинен здійснити нарахування пенсій позивачеві виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Висновки судів відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом ІІ групи. Положеннями статті 14 Закону № 796-ХІІ її віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону № 796-ХІІ (796-12) , є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частини 2 статті 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України (254к/96-ВР) (254к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону № 796-ХІІ, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Колегія суддів приходить висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали протиправною відмову відповідача щодо нарахування пенсій позивачеві та правильно зобов'язали відповідача здійснити нарахування пенсій позивачеві з врахуванням наведених вище розмірів.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Антрациті Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.