Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я.,

Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Петровському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2008 року у справі №2-а-13211/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Петровському районі м. Донецька про зобов’язання вчинити дії, -

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Петровському районі м. Донецька про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006-2008 роки.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року, зміненою постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2008 року, позов задоволено частково. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування" та повести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року. В іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Петровському районі м. Донецька просить скасувати зазначені вище судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Позивач відноситься до категорії "діти війни".

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004р. № 2195-ІУ, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року (3235-15) дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік було зупинено.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" (3235-15) від 19.01.2006 року до статті 110 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" запроваджені не були. Закони України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року (3235-15) та "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" (3235-15) від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених законів, у відповідача не було підстав в 2006 році нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд правомірно виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано неконституційним положення п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" щодо зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнано неконституційним положення п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч .2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Петровському районі м. Донецька відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року, змінену постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.