Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Сіроша М.В., Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В., Черпіцької Л.Т.

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Луганської області на постанову Кіровського міського суду Луганської області від 24 березня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2008 року у справі №2-а-119/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради про зобов'язання виплатити недоотриману разову грошову допомогу, -

ОСОБА_1 звернулась суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населенні Кіровської міської ради Луганської області про зобов'язання сплатити недоотриману разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, як учаснику війни за 2002-2007 роки.

Постановою Кіровського міського суду Луганської області від 24 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2008 року, позовні вимоги задоволені частково.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Луганської області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є ветераном війни-учасником війни, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1, виданого в грудні 2002 року (а.с.6).

З листа відповідача вбачається, що позивачу було фактично сплачено одноразову грошову допомогу передбачену спеціальним Законом № 3551-XII (3551-12) до 5 травня у 2005 році -50 грн., у 2006 році -50 грн., у 2007 році-55 грн.(а.с.7).

Правовий статус учасників війни, визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року (3551-12) № 3551-12. Розділом III цього Закону визначені пільги учасникам війни та гарантії їх соціального захисту, стаття 14 якого передбачає пільги учасникам війни та особам, прирівняним до них.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 зазначеного Закону встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, відповідно до статті 17 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, відповідно до статті 17-1 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення, внаслідок чого колегія суддів не приймає посилання скаржника на те, що з Управління здійснюється безпідставне стягнення грошових коштів.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до принципу верховенства права та законності суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави.

Крім того, як роз'яснено постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента, Постанови Верховної Ради України, Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України), підлягають оцінці на відповідність як Конституції України (254к/96-ВР) так і закону.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005) пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Луганської області відхилити, а постанову Кіровського міського суду Луганської області від 24 березня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.