Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Брайка А.І., Бившевої Л.І., Костенка М.І., Шипуліної Т.М.

при секретарі Патюк А.О.

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2007

у справі № 11/414 господарського суду міста Києва

за позовом державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця"

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Постановою господарського суду м. Києва від 10.10.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2007, позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 21.02.2005 № 000422312/0 про визначення Київській дирекції залізничних перевезень податкового зобов’язання за платежем із земельного податку в сумі 947443,00 грн., в тому числі 631628,66 грн. – основний платіж та 315841,34 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Судові рішення вмотивовані висновком суду про правомірність визначення позивачем податкових зобов’язань із земельного податку за 2004 рік за земельні ділянки, що обліковуються за Київською дирекцією залізничних перевезень, що є відособленим підрозділом Південно-Західної залізниці, відповідно до частини 10 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" у розмірі 25 відсотків суми земельного податку, обчисленого у розмірі 1 відсотка від грошової оцінки землі. В обґрунтування такого висновку суд послався на встановлений в судовому засіданні факт обліку цих земель в Державному земельному кадастрі як земель транспорту ( коефіцієнт функціонального використання землі -0,80 ), ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 20 Земельного кодексу України.

В касаційній скарзі ДПІ у Солом’янському районі м. Києва просить ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій ст.ст. 7, 13, 14, 15 Закону України "Про плату за землю".

Заперечуючи проти касаційної скарги позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення податкового зобов’язання із земельного податку згідно спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 17.02.2005 № 30/23-1224/01069713, про заниження податкових зобов’язань за 2004 рік на загальну суму 631628,66 грн. за земельні ділянки, розташовані : в м. Києві на вул. Уманській, 5 площею 9995,02 кв. м та 150,91 кв. м ( кадастрові номери 72:003:006, 72:438:019 ), вул. Л.Толстого площею 6744,27 кв. м. ( кадастровий номер 72:441:005 ), вул. Федорова, 30 площею 399,71 кв. м ( кадастровий номер 72:441:030 ), вул. Федорова, 32-а площею 41305,76 кв. м та 3558,45 кв. м ( кадастрові номери 72:443:006, 72:440:002 );

станція Київ-Жовтневий ( вул.. Радищева ) площею 27619,96 кв. м, 445,94 кв. м, 6165,24 кв. м., 21728,47 кв. м, 4602,85 кв. м, 12687,53 кв. м ( кадастрові номери 69:011:032, 69:012:005, 69:012:008, 69:028:008, 69::028:102, 69:087:102 відповідно);

станція Борщагівка-Технічна ( вул. Качалова,5 ) площею 23125,95 кв. м, 64380,38 кв. м, 8797,82 кв. м ( кадастрові номери 69:705:001, 69:706:001, 69:707:001 відповідно ).

Висновок контролюючого органу про заниження податкових зобов’язань на вказану суму обґрунтований посиланням на те, що вказані земельні ділянки не є землями залізниць, оскільки не використовуються для улаштування залізничних колій та смуг відведення, а відтак встановлений частиною 10 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" пільговий режим оподаткування для земель залізниць ( у розмірі 25 відсотків суми земельного податку, обчисленого у розмірі 1 відсотка від грошової оцінки землі ) на ці земельні ділянки не поширюється.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про плату за землю" в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 25.03.2005 № 2505-ІУ (2505-15) , підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Судом на підставі довідок Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про грошову оцінку земельних ділянок, листа цього Головного управління від 25.05.2006 № 04-05/14274 встановлено, що вказані земельні ділянки відносяться до земель з функціональним призначенням - "землі транспорту", їх грошова оцінка визначена із застосуванням коефіцієнта на функціональне призначення 0,80, встановленого відповідно до Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Мінсільагропрому України та Української академії аграрних наук від 27.11.1995 № 76/230/325/150, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.1995 за № 427/963 (z0427-95) , для земель транспорту і зв’язку, у тому числі земель залізничного транспорту. Закон України "Про плату за землю" (2535-12) розрізняє поняття "земельні ділянки, надані для залізниць" (частина 10 ст. 7 розділу 3 "Плата за землі населених пунктів") та "земельні ділянки, надані для залізничного транспорту" (частини2, 3 ст. 8 розділу 4 "Плата ЗА ЗЕМЛІ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРАНСПОРТУ, ЗВ'ЯЗКУ, ОБОРОНИ ТА ІНШОГО ПРИЗНАЧЕННЯ, А ТАКОЖ ЗА ЗЕМЛІ ПРИРОДООХОРОННОГО, ОЗДОРОВЧОГО, РЕКРЕАЦІЙНОГО, ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ЗА ЗЕМЛІ ЛІСОВОГО І ВОДНОГО ФОНДІВ (ЗА МЕЖАМИ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ").

Відповідно до ст. 68 Земельного кодексу України, частини 2 ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт" до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Розрізняє землі залізничного транспорту та землі під залізницями і Інструкція з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми № 6-зем, № 6а-зем, № 6б-зем, 2-зем), затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.11.1998 № 377 (z0788-98) , зареєстровано Міністерством юстиції України 14.12.1998 № 788/3228 (z0788-98) . Так, згідно цієї Інструкції в рядку 67 статистичної звітності враховуються землі залізничного транспорту ( землі під залізничними станціями, вокзалами, депо, колійними господарствами, прирейкові склади тощо), крім під’їзних шляхів та внутрішніх залізниць підприємств; в графі 47 (класифікація за видами земельних угідь та видами економічної діяльності) - дані про землі під залізницями: землі, які використовуються для державних залізниць та їхніх допоміжних служб, наприклад, для станцій, відповідних адміністративних споруд, складських територій, майстерень для ремонту обладнання і догляду за ними.

Застосовуючи прийоми логічного та системного тлумачення наведених норм права, можна дійти висновку, що поняття "земельні ділянки, надані для залізниць" та "земельні ділянки, надані для залізничного транспорту" вживаються в Законі "Про плату за землю" (2535-12) в одному значенні та відповідають поняттю "земель залізничного транспорту" згідно зі статтею 68 Земельного кодексу України за визначальною ознакою необхідності цих земель для забезпечення роботи залізничного транспорту.

В іншому випадку звуження поняття "земельні ділянки, надані для залізниць" лише до земель смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням вивело б з-під правового регулювання сплату земельного податку за інші землі залізничного транспорту, що знаходяться в межах населеного пункту.

Відповідно до частин 2 та 4 ст. 2 цього Закону власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Статтею 14 цього ж Закону в редакції, чинній до внесення змін законом України від 25.03.2005 № 2505-ІУ (2505-15) , передбачено, що юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному цим Законом за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.

Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними податковими інспекціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку (частини 1 та 4 ).

Отже, зобов’язаною особою по сплаті земельного податку ( орендної плати ) може бути лише юридична особа або громадянин, які є власниками земельних ділянок, землекористувачами або орендаторами.

Сума податкового зобов’язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення визначена Київській дирекції залізничних перевезень, яка не є юридичною особою, що підтверджується Положенням про Київській дирекції залізничних перевезень, затвердженим начальником південно-західної залізниці від 01.08.2000 ( а.с.20-30 т. 1 ).

З огляду на викладене висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є обґрунтованим, відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2007– без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.