Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Ланченко Л.В., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника відповідача 1 – Свірської А.О.,

представника Генеральної прокуратури України – Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хортиця"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2007 року

у справі № 1/185-3397

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хортиця"

до 1. Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції,

2. Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області,

за участю прокуратури міста Тернополя,

про скасування податкового повідомлення – рішення та зобов’язання вчинити дії, -

ТОВ "Хортиця" було заявлено позов до Тернопільської ОДПІ, Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення – рішення № 0000112306/0 від 11 серпня 2005 року та зобов’язання відшкодувати з бюджету податок на додану вартість в сумі 747 935, 00 грн.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 21 грудня 2006 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2007 року постанову господарського суду Тернопільської області від 21 грудня 2006 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою в позові відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ "Хортиця", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2007 року та залишити в силі постанову господарського суду Тернопільської області від 21 грудня 2006 року.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу Тернопільська ОДПІ, посилаючись на те, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді обставин в їх сукупності, а доводи касаційної скарги не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та фактичних обставинах справи, просить залишити постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2007 року без змін, а в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача 1, представника Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Згідно поданої позивачем декларації з податку на додану вартість за травень 2004 року ним до бюджетного відшкодування було заявлено 743 935, 00 грн.

Тернопільська ОДПІ провела позапланову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Хортиця" за період з моменту реєстрації (16 березня 2004 року) по 30 червня 2004 року, за результатами якої було складено акт № 548/26-23/23/32750453/67 від 17 серпня 2004 року.

В акті перевірки було встановлено, що сума бюджетного відшкодування, задекларована ТОВ "Хортиця" в декларації з податку на додану вартість за травень 2004 року, вірно становить 747 935, 00 грн. (сума експортного відшкодування – 627 639, 00 грн., сума бюджетного відшкодування – 120 422, 00 грн.). Сума податкового кредиту, підтверджена в ході перевірки, в тому числі зустрічних, складає 747 935, 00 грн.

14 лютого 2005 року ТОВ "Хортиця" подало до Тернопільської ОДПІ декларацію по податку на додану вартість та розрахунок коригування сум податку на додану вартість за грудень 2004 року (вхідний номер 30173), згідно яких проведено виправлення помилки за травень 2004 року шляхом перенесення суми податкового кредиту за травень 2004 року в розмірі 747 935, 00 грн. до декларації за грудень 2004 року, а сума податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню на рахунок в установі банку, складає 747 935, 00 грн.

Тернопільська ОДПІ провела позапланову виїзну документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ТОВ "Хортиця" за період з 01 грудня 2004 року по 31 грудня 2004 року, за результатами якої було складено акт № 23-623/1420/32750453 від 11 серпня 2005 року.

В акті перевірки було зроблено висновок про неправомірність заявлення позивачем до бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2004 року суми в розмірі 747 935, 00 грн. у зв’язку з непідтвердженням суми податкового кредиту в розмірі 747 935, 00 грн. податковими накладними, а також незнаходженням товариства за юридичною адресою.

11 серпня 2005 року Тернопільська ОДПІ на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 0000112306/0, яким ТОВ "Хортиця" зменшила суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2004 року в розмірі 747 935, 00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач має всі правові підстави для отримання бюджетного відшкодування в сумі 747 935, 00 грн., що свідчить про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення – рішення та обґрунтованість позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, головним чином виходив з того, що позивач не має право на отримання бюджетного відшкодування з урахуванням того, що ним не було дотримано новий порядок отримання бюджетного відшкодування.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

14 лютого 2005 року ТОВ "Хортиця" подало до Тернопільської ОДПІ декларацію по податку на додану вартість та розрахунок коригування сум податку на додану вартість за грудень 2004 року (вхідний номер 30173), згідно яких проведено виправлення помилки за травень 2004 року шляхом перенесення суми податкового кредиту за травень 2004 року в розмірі 747 935, 00 грн. до декларації за грудень 2004 року, а сума податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню на рахунок в установі банку, складає 747 935, 00 грн.

Таким чином, позивачем було порушені вимоги підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вищезгаданого Закону щодо подачі податкової декларації за звітний період, за який заявляється сума бюджетного відшкодування, в строки, передбачені для відповідного податкового періоду, оскільки згідно положень підпункту 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" декларація з податку на додану вартість за грудень 2004 року мала бути подана не пізніше двадцятого числа січня 2005 року. При цьому позивачем не був дотриманий порядок виправлення самостійно виправлених помилок, передбачений п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", з урахуванням того, що положення цього пункту дозволяють платнику податку виправити самостійно виявлені помилки шляхом подання уточнюючого розрахунку в будь-який з майбутніх податкових періодах (з урахуванням трирічного строку давності) або шляхом зазначення уточнених показників у податковій декларації за будь-який наступний податковий період, в якому ці помилки були самостійно виявлені.

В той же час, недотримання платником податку порядку подання податкової декларації та виправлення самостійно виявлених помилок не є підставою для позбавлення платника податку права на бюджетне відшкодування за відповідний період, якщо ним буди дотримані всі законодавчі вимоги для отримання такого.

Згідно податкової декларації позивача за грудень 2004 року ним була заявлена сума бюджетного відшкодування в розмірі 747 935, 00 грн. за грудень 2004 року. Сума податкового зобов’язання позивача за грудень 2004 року складає 0 грн. Сума податкового кредиту позивача за грудень складає 747 935, 00 грн. внаслідок перенесення цієї суми з попередніх звітних періодів 2004 року (травень 2004 року). Відшкодування мало здійснюватись шляхом перерахування відповідної суми на рахунок в установі банку. Заявлення суми податку на додану вартість до бюджетного відшкодування із зазначенням напрямку відшкодування є правом платника податку і не суперечить законодавству. Водночас, право позивача на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість має перевірятись відповідно до норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , які діяли в грудні 2004 року.

Згідно підпункту 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла в періоді, за який позивач заявив суму бюджетного відшкодування) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов’язання чи ні (підпункт 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вищезазначеного Закону).

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації (абзац перший підпункту 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону).

Відповідно до абзацу третього підпункту 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами.

Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів з бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків (абзац п’ятий підпункту 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла в періоді, за який позивач заявив суму бюджетного відшкодування).

Податковий кредит звітного періоду, в залежності від якого визначається сума податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (абзац перший підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищезгаданого Закону).

Аналіз положень п. 1.7, абзацу першого підпункту 7.4.1, абзацу першого підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, підпункту 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла в періоді, за який позивач заявив суму бюджетного відшкодування) свідчить, що складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару (робіт, послуг) при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається податкова накладна, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Тернопільська ОДПІ провела позапланову виїзну документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ТОВ "Хортиця" за період з 01 грудня 2004 року по 31 грудня 2004 року, за результатами якої було складено акт № 23-623/1420/32750453 від 11 серпня 2005 року.

В акті перевірки було зроблено висновок про неправомірність заявлення позивачем до бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2004 року суми в розмірі 747 935, 00 грн. у зв’язку з непідтвердженням суми податкового кредиту в розмірі 747 935, 00 грн. податковими накладними, а також незнаходженням товариства за юридичною адресою.

Таким чином, з урахуванням того, що за наслідками останньої перевірки сума податкового кредиту позивача не буда підтверджена, а також того, що сума податкового кредиту за травень 2004 року була перенесена до декларації за грудень 2004 року, за наслідками якого платник податку заявив до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість в розмірі 747 935, 00 грн., що в будь-якому випадку підлягає перевірки, суди попередніх інстанцій мали перевірити наявність підстав для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за травень 2004 року, зокрема, сплату цієї суми податку на додану вартість контрагентам в травні 2004 року, наявність належним чином оформлених податкових накладних, фактичність здійснення операцій.

Суди попередніх інстанцій внаслідок неправильного застосування норм матеріального права не перевірили дотримання позивачем відповідних вимог для отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2004 року, що унеможливлює зробити висновок про правомірність чи неправомірність оспорюваного податкового повідомлення – рішення та стягнення цих сум з Державного бюджету України.

При цьому колегія суддів визнає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачем були збільшені позовні вимоги в своєму поясненні на заперечення від 14 листопада 2006 року.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова господарського суду Тернопільської області від 21 грудня 2006 року та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2007 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хортиця" задовольнити частково.

Постанову господарського суду Тернопільської області від 21 грудня 2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.