Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2008 року та постанову Брянківського міського суду Луганської області від 20 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Брянківскьої міської ради Луганської області, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання бездіяльності незаконною та стягнення недоплаченої щорічної допомоги,

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що йому як інваліду війни, відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу. Посилаючись на те, що такі виплати у 2004-2007 роках проводилися не в повному обсязі, позивач просив зобов'язати відповідача здійснити доплату недоотриманої суми разової грошової допомоги.

Постановою Брянківського міського суду Луганської області від 20 листопада 2007 року позов задоволено в частині стягнення щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2008 року скасовано постанову Брянківського міського суду Луганської області від 20 листопада 2007 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог за 2004 рік та в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу на них. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, позивач просить спірні рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу Головне управління Державного казначейства України в Луганській області просило суд рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІ групи.

Відповідно до ч. 7 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Виплата вказаної допомоги проводилась позивачу в розмірах, встановлених законами України про Державний бюджет на 2004-2007 роки.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач пропустив строк на звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України, щодо стягнення щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2004-2006 роки, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині. При цьому позовні вимоги за 2007 рік підлягають задоволенню.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції безпідставно застосував строк звернення до суду, оскільки на цьому не наполягала жодна із сторін. У 2005, 2006 роках виплата допомоги повинна була здійснюватись в розмірах, встановлених законами про Державний бюджет України на 2005, 2006 роки, а тому дії відповідача щодо виплати вказаної допомоги в розмірах, встановлених вказаним законом, є правомірними. Між тим рішеннями Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) та від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнані неконституційними положення законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007 роки, якими встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а тому виплата разової щорічної грошової допомоги до 5 травня інваліду війни у 2004, 2007 роках повинні здійснюватись у розмірах, передбачених вказаним законом.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та закони України про Державний бюджет України на 2003-2007 роки), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інваліду війни.

Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Закони про Державний бюджет України на 2003-2007 роки були прийняті пізніше, а тому їх норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Щодо позовних вимог про виплату щорічної разової грошової допомоги за 2004, 2007 роки колегія суддів зазначає наступне. Рішеннями Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) та від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 були визнані неконституційними положення законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007 роки, якими встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином положення законів України про Державний бюджет України на 2004. 2007 роки втратили чинність з 01.12.2004 року та 09.07.2007 року відповідно.

Для правильного вирішення спору щодо дій відповідача по виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2004, 2007 роках, їх слід розглядати через призму того, яка норма: закону про Державний бюджет України на 2004, 2007 роки або Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" була діюча на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів.

Такі обставини судами попередніх інстанцій з'ясовані не були, що є підставою для скасування їх рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2008 року та постанову Брянківського міського суду Луганської області від 20 листопада 2007 року скасувати і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.