Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі:

У вересні 2006 року Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії у м. Харкові звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова про визнання недійсним рішення Управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Харкова № 330 від 21.09.2006 р. про застосування фінансових санкцій та накладення пені.

Постановою Господарського суду Харківської області від 30.10.2006, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2007, позов задоволено.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Господарського суду Харківської області від 30.10.2006 та ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 та просить винести нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії НІОХІМ нараховані за період з січня 2004 по червень 2006 року страхові внески сплатив з порушенням вимог чинного законодавства. А також зазначає, що недостатність прибутку підприємства не може бути підставою для звільнення від виконання зобов’язань, покладених на нього законодавством України. Приписи Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) не містять положення, яке б передбачало звільнення підприємства від обов’язку сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії у м. Харкові є юридичною особою, заснованою на державній власності, зареєстрованою виконавчим комітетом Харківської міської ради 27.12.1991 року за № 14801200000013629, про що видано Свідоцтво за номером 501805 серія А00, зареєстроване платником внесків до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Харкова.

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі міста Харкова 21.09.2006 року прийнято рішення № 330 "Про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом пенсійного фонду", яким застосовані штрафні санкції від сплаченої суми в розмірі 10%, 20% - 158319 гривень 95 копійок та нарахована пеня в розмірі 46007 гривень 97 копійок за період з 2004 року по 2006 року.

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах і у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Відносини у сфері пенсійного забезпечення базуються на Конституції України (254к/96-ВР) , складаються з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) , Закону України №1058 (1058-15) , а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

П. 1 ст. 14 вищенаведеного Закону № 1058 передбачено, що страхувальниками є підприємства, установи, організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи, включаючи юридичні та фізичні особи на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно -правового характеру.

Згідно ст. 18 Закону України №1058 страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом і не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Страхувальники, відповідно до п. 6 ст. 20 Закону України №1058, зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. При цьому в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (доход).

У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду. У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Перерахування страхових внесків повинно здійснюватися страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.

Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 Закону № 1058, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків, фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1% зазначених сум коштів, яка розрахована за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ст.58 Закону України №1058 Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, а також, згідно із статтею 64 цього ж Закону здійснює контроль за правильним нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також здійснює контроль за їх цільовим використання коштів.

Відповідальність страхувальників за порушення норм законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передбачена статтею 106 Закону України №1058.

Відповідно до цього Закону Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 N 21-1 (z0064-04) (зареєстрованою в Мін'юсті за№ 64/8663 від 16.01.2004 р.) було затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (далі Інструкція).

Ця Інструкція визначає процедуру реєстрації та обліку платників внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, обчислення і сплати страхових внесків та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і господарювання та фізичними особами, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, подання страхувальниками звітності управлінням Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до ст. 12.1 Інструкції контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням страхових внесків, інших платежів здійснюється органами Пенсійного фонду України відповідно до Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та "Про здійснення контролю за сплатою збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та збору на обов'язкове соціальне страхування" (700-14) .

П. 5.1.4. п. 5 Інструкції передбачено, що нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески. При цьому остаточний розрахунок за базовий звітний період здійснюється платником страхових внесків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

З огляду на все вищезазначене, безпідставними є посилання позивача та судів попередніх інстанцій на те, що ст. 20 Закону передбачає сплату страхових внесків страхувальниками виключно у випадку та одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці.

При цьому розрахунок фінансових санкцій та пені здійснювався на підставі даних картки особового рахунку (п.9.3.2 Інструкції №21-1), яка формується за даними звітів платника розрахованих самостійно та поданих до органу Пенсійного фонду, в якому такий платник зареєстрований.

Нараховані за рішенням № 330 від 21.09.06р. фінансові санкції та пеня, були застосовані до Державного науково-дослідного і проектного інституту основної хімії у м. Харкові у зв'язку з тим, що підприємством допущено несвоєчасну сплату самостійно нарахованих страхових внесків за період з лютого 2004 року по серпень 2006 року, що визнається самим позивачем та про що свідчить картка особового рахунку страхувальника.

З матеріалів справи вбачається, що позивач своєчасно не сплатив страхові внески та не надав суду доказів, що своєчасно сплатив відповідачу страхові внески, тому колегія суддів не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач необґрунтовано застосував до позивача фінансові санкції передбачені ст. 106 Закону України №1058.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Господарського суду Харківської області від 30.10.2006 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова задовольнити.

Постанову Господарського суду Харківської області від 30.10.2006 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 скасувати.

В позові Державному науково-дослідному і проектному інституту основної хімії НІОХІМ до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Харкова про визнання недійсним рішення Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова №330 від 21.09.2006 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.