Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1302 про стягнення компенсації за речове майно,

У листопаді 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом про стягнення компенсації за речове майно. Він зазначав, що проходив військову службу з 1991 року та наказом командира Військової частини А 1302 від 08.10.2004 року був звільнений у запас. При звільненні зі служби йому не сплачено компенсацію за не отримане речове майно в сумі 3380,60 грн. Посилаючись на вимоги ст. 9 Закону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що гарантує матеріальне забезпечення, просив стягнути зазначену компенсацію на його користь.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2008 року позов задоволено: визнані неправомірними дії Військової частини А 1302 щодо невиплати ОСОБА_1. компенсації за речове майно та зобов'язано відповідача виплатити ОСОБА_1. грошову компенсацію за речове майно за період з 01.04.2000 року по 15.11.2004 року у розмірі 3380,60 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про відмову в позові.

В касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1. просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач проходив військову службу з липня 1991 року та 15 листопада 2004 року військовою частиною А-1302 звільнений зі служби у запас.

При звільнені ОСОБА_1. не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно за період з 01.04.2000 року по 15.11.2004 року в сумі 3380,60 грн.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (1459-14) (далі – Закон № 1459-ІІІ (1459-14) ). Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

У період до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 28 жовтня 2004 року №1444 (1444-2004-п) , якою затверджене Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, законодавством не передбачалась грошова компенсація за неотримане речове забезпечення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд правильно вважав, що позов задоволено безпідставно, оскільки пунктом 2 Закону України, який вступив в дію з 11 березня 2000 року, призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частини одержання військовослужбовцями речового майна або за їх бажанням грошової компенсації замість речового майна у період з 11.03.2000 року по час звільнення зі служби позивача.

Постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для її скасування і ухвалення нового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2008 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, крім як за винятковими обставинами до Верховного Суду України з підстав, у порядку та у строки визначені статтями 237 – 239 КАС України (2747-15) .