Вищий адміністративний суд України у складі:

судді Костенка М.І. -головуючого, суддів Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Савойя" (далі – ТОВ "Савойя")

на постанову господарського суду Луганської області від 31.01.2006

та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 28.03.2006

у справі № 9/6н-ад

за позовом ТОВ "Савойя"

до Стахановської об’єднаної державної податкової інспекції (далі – Стахановська ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

У січні 2006 року ТОВ "Савойя" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 16.12.2005 №0002552301/0 з мотивів його невідповідності чинному законодавству України.

Постановою господарського суду Луганської області від 31.01.2006 (суддя Ворожцов А.Г.), залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 (колегія суддів у складі: суддя Журавльова Л.І. – головуюча, судді Бородіна Л.І., Перлова Д.Ю.), у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що необхідною умовою виникнення у платника права на податковий кредит є фактична надмірна сплата ПДВ до бюджету.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ТОВ "Савойя" просить скасувати ухвалені у цій справі судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору. В обґрунтування касаційних вимог скаржник, зокрема, зазначає, що передбачене законом право на бюджетне відшкодування не може ставитися у залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- ДПІ було проведено позапланову документальну перевірку з питань дотримання ТОВ "Савойя" вимог податкового законодавства за липень-серпень 2003 року;

- результати перевірки зафіксовано в акті від 16.12.2005 № 782/23-19081165;

- в ході проведеної перевірки було виявлено факт заниження позивачем податку на додану вартість за 2003 рік на загальну суму 84199 грн. внаслідок невключення одним з постачальників позивача – приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою "Промпоставка" (далі – ПП "Промпоставка") до складу податкових зобов’язань з ПДВ у відповідний період сум цього податку по операціям з продажу товару ТОВ "Савойя";

- за наслідками перевірки Стахановською ОДПІ було прийнято рішення від 16.12.2005 № 0002552301/0 про визначення позивачеві суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 126298,5 грн., у тому числі 84199 грн. за основним платежем та 42099,5 грн. штрафних санкцій;

- ПП "Промпоставка" не перебуває за своєю юридичною адресою та не звітує до податкових органів з вересня 2003 року.

Причиною виникнення спору у справі стало питання правомірності формування позивачем податкового кредиту.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 названого Закону (у тій самій редакції) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

За змістом підпункту 7.7.3 цієї ж норми у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

З наведених норм Закону вбачається, що підставою бюджетного відшкодування податку на додану вартість є правильно сформований податковий кредит відповідно до вимог Закону. Тобто несплата податку на додану вартість сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму цього податку, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Отже, помилковим є висновок судів про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на фактичну несплату податку до бюджету його контрагентом, відсутністю останнього за місцем його реєстрації та не звітуванням до податкових органів з жовтня 2003 року.

Суди не звернули увагу на те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) постачальник (ПП "Промпоставка") був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. За винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У постанові Верховного Суду України від 12.02.2008 № 08/28 викладено правову позицію, відповідно до якої факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди – відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається, - позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Крім того, для обґрунтованого висновку про правильність або неправомірність формування платником податкового кредиту, попередні судові інстанції повинні були з’ясувати чи відповідають податкові накладні, видані позивачеві продавцем товару, вимогам чинного законодавства, а також дослідити правомірність або протиправність правочинів, за якими товар передавався позивачеві, зробити висновок про реальність виконання цих правочинів та дійсність поставки товару позивачеві.

Названі обставини судами досліджено не було, що свідчить про порушення ними частини третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України (2747-15) ) щодо ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини першої статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин оскаржувані постанова господарського суду Луганської області та ухвала Луганського апеляційного господарського суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 КАС України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Савойя" задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Луганської області від 31.01.2006 та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 у справі №9/6н-ад скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.