Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого –судді Панченка О.Н.,

суддів: Бутенка В.І.,

Весельської Т.Ф.,

Лиски Т.О.,

Штульмана І.В.,

при секретарі Єрко С.М.,

за участю представника Генеральної прокуратури України Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом Охтирського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції до ОСОБА_5 про стягнення 1949,37 грн., -

У листопаді 2006 року Охтирський міжрайонний прокурор звернувся в інтересах держави в особі Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог вказував, що 14 листопада 2005 року між ОСОБА_5 та ВАТ "Укрнафта", від імені якого діяло НГВУ "Охтирканафтогаз", було укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,3493 га для будівництва і експлуатації експлуатаційної свердловини Бугруватівського родовища, яка знаходиться на території Бугруватської сільської ради Охтирського району Сумської області і перебуває у приватній власності ОСОБА_5

Також між ОСОБА_5 та ВАТ "Укрнафта", від імені якого діяло НГВУ "Охтирканафтогаз", 09 жовтня 2006 року було укладено аналогічний договір оренди іншої земельної ділянки площею 0,2061 га для будівництва тв експлуатації експлуатаційної свердловини Бугруватівського родовища і яка знаходиться на території Бугруватської сільської ради Охтирського району Сумської області і перебуває у приватній власності відповідача.

Посилаючись на те, що відповідач не повідомляв сільську раду про зміну цільового призначення орендованих земель, а тому сплачував земельний податок у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України "Про плату за землю" (2535-12) , прокурор просив стягнути з ОСОБА_5 на користь Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції недоплачений земельний податок в розмірі 1949,37 грн.

Постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 січня 2007 року позов прокурора задоволено та стягнуто з ОСОБА_5 на користь Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції 1133,57 грн.

Постановою апеляційного суду Сумської області від 03 квітня 2007 року це судове рішення змінено –зменшено суму, що підлягає стягненню з відповідача, до 804,63 грн.

В касаційній скарзі ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_6 просять скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Позивач - Охтирська міжрайонна державна податкова інспекція, у запереченнях на цю касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість викладених у скарзі доводів.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов Охтирського міжрайонного прокурора, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач самовільно змінив цільове призначення належних йому земельних ділянок і відповідно сплачував земельний податок у розмірі меншому, ніж встановлено чинним законодавством, в зв’язку з чим дійшли висновку про необхідність стягнення з нього суми недоплаченого податку.

Однак даний висновок є передчасним і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Основним документом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України (2768-14) , прийнятий 25 жовтня 2001 року, п. 12 розділу X Перехідних положень якого визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III, землі поділяються на категорії за основним цільовим призначенням. Віднесення земель до тих чи інших категорій згідно із статтею 20 вказаного Кодексу здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками визначає державний земельний кадастр, який згідно зі статтею 193 Земельного кодексу України є єдиною державною системою земельно-кадастрових робіт та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Наявність земель за їх категоріями обліковується землевпорядними органами, підпорядкованими Державному комітету України по земельних ресурсах відповідно до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Держкомстату України 05.11.98 р. N 377, зареєстрованого в Мін'юсті України 14.12.98 р. за N 788/3228 (z0788-98) .

Як встановлено статтею 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Оподаткування землі здійснюється відповідно до Закону України "Про плату за землю" (2535-12) в редакції Закону від 19 вересня 1996 року N 378/96-ВР (378/96-ВР) (із змінами і доповненнями), який визначає різний механізм справляння земельного податку в залежності від того, встановлена чи ні грошова оцінка землі, а також ставки земельного податку окремо для різних категорій земель, визначених Земельним кодексом України (2768-14) .

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ст. 5 Закону України "Про плату за землю", використання землі в Україні є платним; плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель; об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди; суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки; власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (ст. 13, ч. 1 ст. 15 вказаного Закону).

З матеріалів справи видно, що у приватній власності ОСОБА_5 перебувають земельні ділянки площею 1,3493 га і 0,2061 га, які знаходяться на території Бугруватської сільської ради Охтирського району Сумської області і відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

14 листопада 2005 року та 09 жовтня 2006 року між ОСОБА_5 та ВАТ "Укрнафта", від імені якого діяло НГВУ "Охтирканафтогаз", було укладено договори оренди зазначених земельних ділянок площею 1,3493 га і 0,2061 га для будівництва та експлуатації двох експлуатаційних свердловин Бугруватівського родовища.

Згадані договори не проходили в установленому законодавством порядку державної реєстрації.

В день укладення договорів відбулась передача земельних ділянок орендарю, який приступив до їх використання.

При цьому відповідач здійснював оплату податку на землю виходячи зі ставок податку, встановлених для сільськогосподарських угідь.

Згідно із ст. 6 Закону України "Про плату за землю"ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

для багаторічних насаджень - 0,03.

Статтею 8 цього ж Закону передбачено, що податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині другій та третій цієї статті і частині другій статті 6 цього Закону, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, військових формувань, утворених відповідно до законів України, крім Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України, справляється у розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств, з яких земельний податок справляється згідно із статтею 6 цього Закону.

У разі використання залізничним транспортом, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, крім Збройними Силами України та Державною прикордонною службою України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Як вже зазначалось, підставою для задоволення позову прокурора слугувало те, що відповідач ОСОБА_5 фактично змінив цільове призначення належних йому земельних ділянок, допустивши їх промислове використання, проте сплачував земельний податок за ставкою, встановленої для земель сільськогосподарського призначення.

При цьому поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що віднесення земель до тих чи інших категорій згідно із статтею 20 Земельного кодексу України здійснюється виключно на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, однак таких рішень щодо зміни цільового призначення наданих в оренду земельних ділянок відповідними органами не приймалось.

Крім того, відповідно до ст. 14 Закону України "Про плату за землю", платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Нарахування громадянам сум земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про внесення платежу.

Між тим, судами першої та апеляційної інстанцій не з’ясовувалось, чи проводилось органами державної податкової служби відповідне нарахування відповідачу суми земельного податку та чи надсилались йому платіжні повідомлення із розрахованою сумою земельного податку.

Не надано судами належної правової оцінки і факту відсутності державної реєстрації договорів оренди зазначених вище земельних ділянок, оскільки право власності чи користування, в тому числі і оренди, землі виникає лише після державної реєстрації відповідного договору.

Виходячи зі змісту наведених правових норм,також є помилковим висновок про те, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням являється підставою для застосування до власника землі інших ставок земельного податку, хоча це може слугувати підставою для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої і апеляційної інстанцій, неповно встановивши фактичні обставини справи, допустили порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення ними незаконних судових рішень.

Відповідно до вимог ст. 227 КАС України оскаржені судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду слід врахувати наведене та у відповідності із вимогами закону вирішити даний спір.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 232 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 січня 2007 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 03 квітня 2007 року скасувати і справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.