Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2006 року

та постанову господарського суду Івано-Франківської області від 14.03.2006 року

у справі № А-17/226 господарського суду Івано-Франківської області

за позовом Івано-Франківського обласного центру зайнятості – робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дністер"

про визнання нечинним рішення в частині списання страхових внесків, -

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 14.03.2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2006 року, задоволено позовні вимоги Івано-Франківського обласного центру зайнятості та визнано нечинним рішення ДПІ в Тисменицькому районі № 0004/6116/8/24-0 від 03.11.2003 року в частині списання страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття в сумі 3142 грн. 93 коп.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ в Тисменицькому районі оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що оскаржуваним рішенням податкової інспекції на підставі пункту 18.2 статті 18 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон України № 2181-ІІІ (2181-14) ) та висновку Торгово - промислової палати України "Про форс-мажорні обставини" за № 7642/05-4 від 09.07.2003 року списано частину заборгованості ТОВ "Дністер" за страховими внесками на випадок безробіття, яка виникла за період з січня 2001 року по лютий 2003 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дія Закону України № 2181-ІІІ (2181-14) не поширюється на правовідносини щодо погашення заборгованості по внесках на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

При цьому, суди послались на наступні мотиви, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Аналіз положень Закону України № 2181-ІІІ (2181-14) , Закону України від 02.03.2000 року № 1533 (1533-14) "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон України № 1533) та Закону України від 25.06.1991 року № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" (1251-12) (далі – Закон України № 1251-ХІІ (1251-12) ) не дає підстав для віднесення страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття до податків і зборів (обов’язкових платежів).

За змістом статті 67 Конституції України розмір податків і зборів, порядок їх сплати встановлюється законом. Таким загальним законом є Закон України "Про систему оподаткування" (1251-12) .

Перелік податків і зборів (обов’язкових платежів), наведений у статтях 14, 15 даного Закону, є вичерпним. Податки і збори (обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, крім визначених Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" (1562-12) , сплаті не підлягають.

Згідно з преамбулою Закону України № 2181-ІІІ (2181-14) , цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України № 1533 (який набрав чинності з 01.01.2001 року), законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) , цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" (803-12) та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Тобто, відносини у сфері соціального страхування на випадок безробіття регулюються спеціальним законодавством.

В силу пункту 2 розділу 8 Закону України № 1533, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, з моменту вступу в силу Закону України № 1533 (1533-14) (з 01.01.2001 року) норми Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) у частині, що йому суперечили, не застосовуються. Хоча, зміни у Закон України "Про систему оподаткування" (1251-12) , якими виключено пункт 16 частини першої статті 14 Закону, що відносив до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) і збір на обов’язкове соціальне страхування, були внесені тільки Законом № 429-ІV від 16.01.2003 (429-15) року.

Окрім того, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) від 18.02.1997 року було встановлено, що дія цього Закону поширюється на відповідні правовідносини у сфері соціального страхування щодо зборів на соціальне страхування до прийняття законів України з питань соціального страхування.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України № 2181-ІІІ, податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання. У свою чергу, пункт 1.2 статті 1 Закону визначає податкове зобов’язання як зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Страхові внески, зокрема, на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, не включені до податків і зборів (обов’язкових платежів), встановлених Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) . Закон України № 2181-ІІІ (2181-14) не може розширювати перелік податків і зборів (обов’язкових платежів) або поширювати порядок погашення зобов’язань платників податків на платежі, які не включені у систему оподаткування.

Стаття 8 Закону України № 1533 встановлює, що Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, і кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України (пункт 2, пункт 5 статті 8 Закону).

Згідно з частинами 2, 3 статті 2 Закону України № 1251-ХІІ, державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Пенсійного фонду України.

З наведеного вбачається, що Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття не є державним цільовим фондом, а є цільовим централізованим страховим фондом, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України.

Таким чином, не можна вважати зобов’язання по страховим внескам податковим боргом, на який поширюється дія Закону України № 2181-ІІІ (2181-14) , згідно його преамбули.

Включення Законом України № 2181-ІІІ (2181-14) , органів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування у перелік контролюючих органів, не змінює статусу внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з чим вони не можуть вважатися податком чи збором у розумінні законів України про оподаткування і не можуть стягуватись в іншому порядку, ніж це передбачено Законом України № 1533.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, ухвалені ними по справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для їх скасування чи зміни, відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі відхилити, а ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2006 року та постанову господарського суду Івано-Франківської області від 14.03.2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.