Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника позивача – Ісмаїлової Т.А.,

представника відповідача – Ступака С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові

на постанову господарського суду Чернігівської області від 18 жовтня 2006 року

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2007 року

у справі № 11/211а

за позовом Закритого акціонерного товариства "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня"

до Державної податкової інспекції у місті Чернігові

провизнання нечинними податкових повідомлень – рішень, -

ЗАТ "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" було заявлено позов до ДПІ у м. Чернігові про визнання нечинними податкових повідомлень – рішень № 0000221520/0 від 12 січня 2006 року, № 0000221520/2 від 12 травня 2006 року, № 0000221520/3 від 13 липня 2006 року, № 0004001520/2 від 12 травня 2006 року, № 0004001520/3 від 13 липня 2006 року, № 0004011520/2 від 12 травня 2006 року, № 0004011520/3 від 13 липня 2006 року, № 0004541520/ 2 від 31 травня 2006 року, № 0004541520/3 від 13 липня 2006 року.

Постановою господарського суду Чернігівської області від 18 жовтня 2006 року позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2007 року постанову господарського суду Чернігівської області від 18 жовтня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Чернігові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Чернігівської області від 18 жовтня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2007 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій по справі встановлено наступне.

ДПІ у м. Чернігові провела перевірку своєчасності сплати узгодженого податкового зобов’язання ЗАТ "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня", за результатами якої було складено акт № 18/15-241 від 12 січня 2006 року.

В акті перевірки було встановлено порушення підпункту 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що мало вираз у несвоєчасній сплаті податкового зобов’язання з податку на додану вартість по податковим деклараціям з податку на додану вартість від 20 січня 2005 року, № 18 лютого 2005 року, від 18 березня 2005 року, від 19 квітня 2005 року, від 20 травня 2005 року, від 17 червня 2005 року.

ДПІ у м. Чернігові на підставі акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження прийняла податкові повідомлення – рішення № 0004001520/2 від 12 травня 2006 року, № 0004001520/3 від 13 липня 2006 року, яким на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за затримку на 113, 114, 115, 116, 119, 120, 121, 122, 96, 97 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 12 160, 48 грн. ЗАТ "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" зобов’язано сплатити штраф в розмірі 50 % в сумі 6 080, 24 грн.; податкові повідомлення – рішення № 0004011520/2 від 12 травня 2006 року, № 0004011520/3 від 13 липня 2006 року, яким на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за затримку на 72, 75, 76, 77, 49, 51, 36, 36, 37, 42, 43, 43, 47, 47, 48, 49, 53, 42, 43, 44, 45, 46 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 35 449, 00 грн. ЗАТ "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" зобов’язано сплатити штраф в розмірі 20 % в сумі 7 089, 80 грн.; податкові повідомлення – рішення № 0004541520/2 від 12 травня 2006 року, № 0004541520/3 від 13 липня 2006 року, яким на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за затримку на 13, 14, 17, 18, 21, 26, 27, 28 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 7 758, 00 грн. ЗАТ "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" зобов’язано сплатити штраф в розмірі 10 % в сумі 775, 80 грн.; податкові повідомлення – рішення № 0000221520/0 від 12 січня 2006 року, № 0000221520/2 від 12 травня 2006 року, № 0000221520/3 від 13 липня 2006 року, яким на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за затримку на 15, 15 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 5 742, 00 грн. ЗАТ "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" зобов’язано сплатити штраф в розмірі 10 % в сумі 574, 20 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не регулюється питання погашення бюджетного кредиту у відповідності до договору розстрочення податкового зобов’язання, а тому у відповідача не було правових підстав застосувати до позивача штраф за затримку сплати узгоджених сум податкових зобов’язань, визначених цим Законом (2181-14) , а не договором про розстрочення податкових зобов’язань.

При цьому суд апеляційної інстанції посилався на те, що позивачем були сплачені відповідні суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, визначені в податкових деклараціях, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне. Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) передбачено розстрочення податкових зобов’язань платника податку.

Розстрочення податкових зобов’язань - надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов’язань без урахування сум пені на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї проценти погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

Підстави та порядок розстрочення податкових зобов’язань платника податку визначені в ст. 14 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Порядок реалізації цієї статті визначений Порядком розстрочення та відстрочення податкових зобов’язань платників податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 18 вересня 2001 року № 378 (z0912-01) .

Процедура розстрочення податкових зобов’язань включає в себе прийняття податковим органом рішення про розстрочення податкових зобов’язань та укладення з платником податку договору про розстрочення за відповідною формою.

При цьому договір про розстрочення податкових зобов’язань не відноситься до договір, про які іде мова в абзаці другому преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , а тому висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність застосування до платника податку відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов’язання, яка була розстрочена в порядку вищезазначеного Закону, є помилковими.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем були подані податкові декларації з податку на додану вартість від 20 січня 2005 року, № 18 лютого 2005 року, від 18 березня 2005 року, від 19 квітня 2005 року, від 20 травня 2005 року, від 17 червня 2005 року, тобто податкові зобов’язання, визначені в цих деклараціях, відповідно до абзацу першого п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є узгодженими.

31 січня 2005 року ДПІ у м. Чернігові прийняла рішення про розстрочення податкових зобов’язань ЗАТ "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" на суму 28 444, 00 грн.

31 січня 2005 року між ЗАТ "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня" та ДПІ у м. Чернігові було укладено договір про розстрочення податкових зобов’язань № 9, відповідно до умов якого податковий орган надає платнику податку розстрочення сплати податкових зобов’язань на 28 444, 00 грн. під проценти терміном з 31 січня 2005 року по 20 грудня 2005 року.

19 травня 2005 року ДПІ у м. Чернігові прийняла рішення № 2 про скасування розстрочення податкових зобов’язань, яким з 19 травня 2005 року рішення від 31 січня 2005 року № 3 про розстрочення податкових зобов’язань було скасовано.

Рішення про скасування раніше прийнятого рішення про розстрочення (відстрочення) податкових зобов’язань та дострокове розірвання договору приймаються одночасно (абзац перший п. 4.6 Порядку розстрочення та відстрочення податкових зобов’язань платників податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 18 вересня 2001 року № 378 (z0912-01) ).

Від дня, наступного за днем розірвання договору, на розстрочені (відстрочені) суми, що залишились не сплаченими, нараховується пеня та штрафні санкції у розмірах, передбачених чинним законодавством (абзац другий п. 4.7 вищезазначеного Порядку (z0912-01) ).

Таким чином, суди попередніх інстанцій, перевіряючи правомірність застосування до позивача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", мали встановити чи були розстрочені податкові зобов’язання з податку на додану вартість, визначені позивачем в деклараціях від 20 січня 2005 року, № 18 лютого 2005 року, від 18 березня 2005 року, від 19 квітня 2005 року, від 20 травня 2005 року, від 17 червня 2005 року, згідно рішення та договору від 31 січня 2005 року, коли настали строки погашення податкового зобов’язання за цими деклараціями з урахуванням можливого розстрочення податкового зобов’язання та подальшого розірвання договору про розстрочення.

Крім того, суди попередніх інстанцій мали перевірити сплату позивачем узгоджених податкових зобов’язань з податку на додану вартість протягом строків погашення податкового зобов’язання згідно платіжних доручень, копії яких наявні в матеріалах справи (а. с. 56- а. с. 82), з урахуванням того, що в Законі України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не передбачено повноваження податкового органу спрямовувати сплату, направлену платником податку на погашення податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, на погашення податкового боргу.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а неправильне застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій, а також нез’ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, могло призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова господарського суду Чернігівської області від 18 жовтня 2006 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2007 року підлягають скасуванню, а справа відповідно до ч. 4 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові задовольнити частково.

Постанову господарського суду Чернігівської області від 18 жовтня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2007 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.