Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2007 року

та постанову господарського суду Кіровоградської області від 31.01.2007 року

у справі № 2/451 господарського суду Кіровоградської області

за позовом Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області

до 1. Приватного підприємства "Омега-центр"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікс-С"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення суми, -

В грудні 2006 року ДПА у Кіровоградській області звернулась до господарського суду Кіровоградської області з позовом про визнання недійсним з підстав, передбачених статтею 207 ГК України, усного правочину, який вчинений між ПП "Омега-центр" та ТОВ "Юнікс-С". При цьому, ДПА просила суд застосувати наслідки недійсності договору згідно статті 208 ГК України, а саме: зобов’язати ПП "Омега-центр" повернути ТОВ "Юнікс-С" одержане за угодою, тобто кошти в сумі 3708 грн., а з ТОВ "Юнікс-С" стягнути в доход держави вартість отриманого товару в сумі 3708 грн.

Постановою господарського суду Кіровоградської області від 31.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій вмотивовані недоведеністю позивачем наявності у відповідача-1 при укладенні спірного правочину мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, направленої на приховування об’єктів оподаткування за оспорюваним правочином.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПА у Кіровоградській області оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, позивачем ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що 30.06.2004 року між відповідачами у справі було укладено усне господарське зобов’язання, відповідно до якого відповідач-1 продав відповідачу-2 пластик в асортименті, а відповідач-2 прийняв товар та оплатив його вартість.

Умови угоди було виконано обома сторонами в повному обсязі, що підтверджується видатковою та податковою накладними, рахунками на оплату товарів та банківськими виписками про перерахування коштів, які маються в матеріалах справи.

ДПА у Кіровоградській області просить суд визнати недійсним зазначене усне господарське зобов’язання як таке, що укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, посилаючись при цьому на наявність протиправного умислу у ПП "Омега-центр".

Наявність протиправного умислу з боку ПП "Омега-центр" ДПА обґрунтовує рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13.06.2006 року у справі № 2-2784-2006, яким визнані недійсними установчі документи ПП "Омега-центр" та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з 25.12.2003 року.

В зв’язку з наведеним, ДПА у Кіровоградській області вважає, що вказане вище усне господарське зобов’язання підлягає визнанню недійсним на підставі статті 207 ГК України із застосуванням наслідків, передбачених статтею 208 ГК України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що вирішуючи питання щодо визнання спірного господарського зобов’язання недійсним, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів доходить висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

На обґрунтування позову ДПА у Кіровоградській області послалась на статті 207, 208 ГК України.

За змістом частини 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню в частині вимог про визнання недійсним усного господарського зобов’язання, із закриттям провадження.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК України, підлягають залишенню без змін. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, підпадають під визначення адміністративно-господарських санкцій, дане у статті 238 цього Кодексу. На момент звернення ДПА у Кіровоградській області до суду з даним позовом закінчились строки застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлені статтею 250 ГК України.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 220, 221, 223, 228, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2007 року та постанову господарського суду Кіровоградської області від 31.01.2007 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним усного господарського зобов’язання скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.