К-12882/08 Про визнання рішення незаконними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії - 19.08.2009 Прийняття

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду (далі –УПФ) України в місті Краснодоні Луганської області про визнання рішення незаконними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2008 року та касаційною скаргою начальника УПФ України в місті Краснодоні Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2008 року, -

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до УПФ України в місті Краснодоні Луганської області про визнання неправомірною відмову щодо перерахунку призначеної йому пенсії, зобов’язання здійснити такий перерахунок з 01.07.2006р. у відповідності з вимогами ст.ст.50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-XII (далі – Закон №796-XII (796-12) ) та ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-ХІІ (далі – Закон №3551-ХІІ (3551-12) ), виходячи з мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В обґрунтування позову заявник вказував, що в період проходження строкової військової служби з 28 травня по 17 червня 1986 року він приймав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. За результатами огляду медико-соціальною експертною комісією (далі –МСЕК) Луганської області 29.06.2006р. йому було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв’язку із захворюванням, пов’язаним з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та призначено пенсію відповідно до ст. 54 Закону №796-XII.

З прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 05.10.2006р. (231-16) до ст. 54 Закону №796-XII були внесені зміни внаслідок чого пенсія по інвалідності інвалідам ІІІ групи була встановлена у розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ст.50 вказаного Закону особам, віднесеним до категорії 1, встановлено щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, зокрема інвалідам IIІ групи у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Крім того, положеннями ч.4 ст. 13 Закону №3551-ХІІ в редакції станом до 01.01.2006р. було передбачено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються, зокрема інвалідам ІII групи на 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

У зв’язку з відмовою відповідача 09.10.2007р. здійснити вказані виплати у розмірах визначених спеціальними законами, позивач просив суд позов задовольнити.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.04.2008р. позовні вимоги задоволено частково. Визнано дії посадових осіб УПФ України в місті Краснодоні Луганської області щодо нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 незаконними. Зобов’язано відповідача зробити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, державної соціальної допомоги в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, допомоги на проживання для інвалідів війни з 26.09.2007р.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2008р. апеляційну скаргу УПФ України в місті Краснодоні задоволено частково. Постанову суду першої інстанції скасовано частково, замінено в абзаці 3 резолютивної частини слова "державної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму непрацездатних громадян, допомоги на проживання для інвалідів війни з 26.09.2007р.", на "з 01.10.2007р.". В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів зроблених у даній справі, сторони звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами в яких просять, зокрема ОСОБА_1 –скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши постанову суду першої інстанції без змін, а начальник УПФ України в місті Краснодоні –скасувати рішення судів попереніх інстанцій, ухваливши нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має статус особи яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 (посвідчення серії А № 435146). З 29.06.2006р. йому було встановлено ІІІ групу інвалідності (посвідчення серії НОМЕР_1), у зв’язку із захворюванням, пов’язаним з роботами по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Позивачу призначено пенсію відповідно до ст. 54 Закону №796-XII у розмірах згідно постанов Кабінету Міністрів України.

09.10.2007р. позивач отримав відмову на свою заяву від 26.09.2007р. про перерахування його пенсії та встановлення її розміру згідно вимог діючого законодавства.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій позивачу, виходячи з їх розмірів, встановлених Законом №796-XII (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002р. №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Такий висновок судів відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 50 Закону №796-XII у редакції згідно із Законом від 06.06.1996р. №230/96-ВР (230/96-ВР) , особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст.54 цього ж Закону, в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів третьої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильним і таким, що відповідає вимогам закону, є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають положення ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на ч.5 ст. 54 Закону №796-XII, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.

Згідно приписів Закону №796-XII (796-12) під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, не можуть бути визнані обґрунтованими доводи УПФ України в місті Краснодоні наведені в касаційній скарзі щодо неприйняття судами попередніх інстанцій до уваги положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого законодавчо визначеного мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної права на отримання пенсійних виплат у розмірі передбаченому законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в зазначенні дати, з якої необхідно здійснювати перерахунок пенсії, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що перерахунок призначеної пенсії у відповідності з вимогами ст. 45 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" слід провадити з 01.10.2007р., оскільки позивач з відповідною заявою звернувся до відповідача 26.09.2007р.

Статтями 13, 15 Закону №3551-ХІІ встановлено, що доплата до пенсії інваліду війни, учаснику бойових дій є пільгою. З матеріалів справи вбачається, що відповідач у добровільному порядку виконує вимоги ч.4 ст. 13 Закону №3551-ХІІ щодо підвищення пенсії позивачу як інваліду війни ІІІ групи на 30% мінімальної пенсії за віком, а тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволені позову в цій частині.

Доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду та встановлених обставин справи.

За правилами ч.1 ст. 222, ч.1 ст. 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін.

У зв’язку з цим ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12.09.2008р. про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень слід вважати такою, що втратила чинність.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційні скарги ОСОБА_1 та начальника Управління Пенсійного фонду України в місті Краснодоні Луганської області – залишити без задоволення .

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2008 року та в не зміненій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2008 року – залишити без змін .

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2008 року про зупинення виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2008 року вважати такою, що втратила чинність.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.