22-а-33146/08 Про визнання недійсним дозволу на користування надрами, зобов’язання вчинити певні дії та розірвання угоди - 11.11.2009 Прийняття

розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02 вересня 2008 року про закриття провадження у справі за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтек Гео" та Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Концерн "Гео Альянс" про визнання недійсним дозволу, зобов`язання вчинити певні дії та розірвання угоди, -

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02 вересня 2008 року провадження у справі за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтек Гео" та Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Концерн "Гео Альянс" про визнання недійсним дозволу, зоов`язання вчинити певні дії та розірвання угоди, - закрито.

В апеляційній скарзі Заступник Генерального прокурора України просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється за відсутності Заступника Генерального прокурора України та представників Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і Концерн "Гео Альянс", які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.ст. 199 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Заступник Генерального прокурора України звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом в порядку адміністративного судочинства, в якому просить визнати недійсним дозвіл на користування надрами №2586, виданий Державним комітетом природних ресурсів України 01.11.2004, зобов'язати Міністерство охорони навколишнього природного середовища України вчинити дії по анулюванню спеціального дозволу на користування надрами, виданого ТОВ "Інтек Гео" та розірвати угоду № 2586 від 01.11.2004 р., укладену між Державним комітетом природних ресурсів України та ТОВ "Інтек Гео".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Згідно ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Адміністративний позов – це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (п. 6 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З наведених правових норм вбачається, що цивільним законодавством регулюються цивільні відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. Публічні відносини, засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, податкові, бюджетні відносини цивільним законодавством не регулюються. При цьому, учасником цивільних відносин можуть бути держава, державні органи, органи місцевого самоврядування та інші суб'єкти публічного права. У межах цих цивільних відносин можуть оскаржуватись нормативно-правові акти або правові акти індивідуальної дії, видані вказаними суб'єктами публічного права, якщо вони порушують цивільні права або інтереси.

Згідно зі ст. 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Таким чином, у межах господарських відносин можуть оскаржувались та визнаватись недійсними акти органів державної влади, місцевого самоврядування та інших суб'єктів, що ущемлюють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.

Згідно з п.6 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

З наведеного випливає, порядку адміністративного судочинства захищаються права та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин. Публічно-правові відносини є складовою частиною правових відносин, які виникають у суспільстві. Змістом будь-яких правових відносин є врегульовані правом взаємні права, інтереси, обов'язки та заборони суб'єктів суспільства у цих правовідносинах.

Таким чином, до адміністративного суду з адміністративним позовом має право звернутись особа за захистом саме публічного права, свободи чи інтересу у сфері публічно-правових відносин. Звернення особи з позовом до суду на захист іншого крім публічного права, свободи чи інтересу, наприклад, цивільного чи господарського права, інтересу відповідно до вказаних норм Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) , не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Даний висновок підтверджується також постановами Верховного Суду України у справах від 05.12.2006р. та від 27.03.2007р., в яких вказано, що предметом спору у даних справах є право користування особою певним майном та відновлення цього порушеного права, тобто між сторонами існує спір про право, що в свою чергу виключає її розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство - діяльність судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. Згідно з п.1 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції -переданий на вирішення суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Згідно з п.7 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Згідно з ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

З наведених норм вбачається, що справою адміністративної юрисдикції може бути спір, який виник між конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх публічних прав та обов'язків у конкретних публічно-правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно законодавчо зобов'язані виконувати вимоги, приписи такого владного суб'єкта. У випадку, якщо суб'єкт (в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції відносно іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ознак справи адміністративної юрисдикції, та не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Суб'єкт (особа) за нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) вважається суб'єктом владних повноважень лише тоді, коли він у конкретних правових відносинах, у яких виник спір, здійснює владні управлінські функції (владно керує поведінкою інших суб'єктів, а ці суб'єкти законодавчо підкоряються вимогам та приписам такого владного суб'єкта). У випадку, якщо суб'єкт (в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (відносно іншого суб'єкта, який є учасником спору), такий суб'єкт не знаходиться "при здійсненні владних управлінських функцій", та не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) необхідних ознак суб'єкта владних повноважень. Даний висновок підтверджується також листом Верховного Суду України № 3.2.-2005 від 26.12.2005р (v3-2-700-05) .

Як вбачається з матеріалів справи, Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом до ТОВ "Інтек Гео" про визнання недійсним дозволу на користування надрами за №2586, виданий Державним комітетом природних ресурсів України 01.11.2004р., зобов'язання Міністерство охорони навколишнього природного середовища України вчинити дії по анулюванню спеціального дозволу на користування надрами, виданого ТОВ "Інтек Гео", крім того просить суд розірвати угоду №2586 від 01.11.2004, укладену між Державним комітетом природних ресурсів України та ТОВ "Інтек Гео", а отже, спір у даній справі стосується реалізації (використання) відповідачем-1 свого приватного, цивільного (господарського) права на користування певним майном (в даному випадку, надрами).

Згідно з частиною 1 статті 324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Частиною 2 статті 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) .

Відповідно до статті 16 Кодексу України про надра користування надрами здійснюється на підставі спеціальних дозволів, які видаються Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Отже, діяльність Міністерства охорони навколишнього природного середовища України щодо видачі дозволів на користування надрами пов'язана з реалізацією органом держаної влади від імені Українського народу, як суб'єкта права власності, повноважень щодо розпорядження майном.

Дані відносини щодо видачі дозволу на користування надрами не засновані на владному підпорядкуванні сторін, особи у цих відносинах є рівними один до одного, та не підпорядковуються один одному, а спір безпосередньо стосується цивільного (господарського) права на користування майном (надрами).

За таких обставин обставин, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що спірні відносини є приватними, господарськими та регулюються господарським законодавством, оскільки засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності сторін. Спір у даних приватних господарських відносинах є спором про право, та повинен вирішуватись в порядку господарського судочинства в порядку підвідомчості та підсудності встановлених Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

Відповідно до п.1 ч.І ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 157 КАС України колегія суддів вважає за необхідне роз’яснити позивачеві, що даний спір відноситься до юрисдикції господарського суду, а тому повинен вирішуватися господарським судом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Тому, апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02 вересня 2008 року по справі за його позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтек Гео" та Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Концерн "Гео Альянс" про визнання недійсним дозволу, зобов`язання вчинити певні дії та розірвання угоди, необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

З огляду на викладене, оскільки оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, то підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду, -

Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 02 вересня 2008 року про закриття провадження у справі, – без змін.

ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст..160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.