Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді: Смоковича М.І.

суддів: Весельської Т.Ф., Лиски Т.О.,

Сороки М.О., Штульман І.В. (доповідач),-

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду (далі-УПФ) України в місті Брянці Луганської області про визнання незаконними дій щодо відмови в перерахунку пенсії та зобов'язання провести перерахунок пенсії, за касаційною скаргою УПФ України в місті Брянці Луганської області на постанову Брянківського міського суду Луганської області від 19 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2008 року,-

В серпні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом до УПФ України в місті Брянці Луганської області про визнання незаконними дій щодо відмови в перерахунку пенсії та зобов'язання провести перерахунок пенсії.

Постановою Брянківського міського суду Луганської області від 19.12.2007р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008р., позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними дії УПФ України в місті Бранці Луганської області щодо відмови ОСОБА_1в проведенні перерахунку пенсії по інвалідності, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком. Зобов'язано відповідача провести позивачу перерахунок пенсії по інвалідності у відповідності зі ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-ХII, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком у відповідності до ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV, ч.3 ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999р. №966-Х1V, прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність, у відповідності до ст. 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006р. №489-V, згідно до вимог ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-1V з часу звернення із заявою про перерахунок - з 01.07.2007р. У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині зобов'язання УПФ України в місті Бранці Луганської області проводити перерахунки його пенсії у разі підвищення розміру мінімальної пенсії за віком в майбутньому відмовлено.

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, УПФ України в місті Брянці Луганської області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені судами рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.08.2008р. касаційна скарга була прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позивач ОСОБА_1. є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (посвідчення НОМЕР_1), є інвалідом 2 групи захворювання, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у зв'язку з чим йому була призначена державна пенсія відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст.50 цього ж Закону.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами 2 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Частиною четвертою ст.54 вищезгаданого Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів 2 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

При таких обставинах правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст.46).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства (далі- КАС) України (2747-15) в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України на підставі якої була нарахована пенсія позивачу, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на ч.5 ст.54 вищезгаданого Закону, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабміну України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальних пенсій за віком.

Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що за основу нарахування пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо не взяття до уваги положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи в розміру мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.ст. 49, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ч.3 ст.67 зазначеного Закону, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Частиною першою ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому правильними також є висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсії в разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судових рішень, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суддів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.08.2008р. про зупинення виконання постанови Брянківського міського суду Луганської області від 19.12.2007р. вважати такою, що втратила чинність.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Брянці Луганської області - залишити без задоволення.

Постанову Брянківського міського суду Луганської області від 19 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2008 року - залишити без змін.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2008 року про зупинення виконання постанови Брянківського міського суду Луганської області від 19 грудня 2007 року вважати такою, що втратила чинність.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.