Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Амєліна С.Є.

Головчук С.В.

Кобилянського М.Г.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Великохацькій В.В.,

у відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі, управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, обласного центру з нарахування і виплати пенсій та допомог головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення компенсаційних виплат, -

У липні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі, управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, обласного центру з нарахування і виплати пенсій та допомог головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення компенсаційних виплат, передбачених статтями 37, 39, 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2002-2005 роки.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 01 березня 2006 року позов задоволено.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2006 року постанову суду першої інстанції скасовано, у справі ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2006 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 01 березня 2006 року залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач є потерпілою від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією посвідчення потерпілого від аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 3 групи, проживає в місті Овруч Житомирської області, що відноситься до зони добровільного гарантованого відселення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач проживає на території гарантованого добровільного відселення, то відповідно до статей 37, 39, 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", має право на виплати визначені цим Законом та кратним розмірам мінімальної заробітної плати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п)

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, зокрема у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Статтею 39 цього Закону закріплено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Згідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які стали інвалідами 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, була передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка виплачувалася в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. При цьому, згідно з вимогами частини сьомої даної статті розмір мінімальної заробітної плати визначався на момент виплати.

Таким чином, вихідними критеріями обрахунку спірних сум виплат виступає мінімальна заробітна плата. Конкретний розмір мінімальної заробітної плати встановлювався спеціальним законом (у 2003 році) або Законом про Державний бюджет на відповідний рік (2004 - 2005 роки). Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При цьому, слід зазначити, що встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) розмір компенсаційних виплат протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, провадиться лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, а не встановлюються нові розміри виплат.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягають саме статті 37, 39, 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.

При розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною третьою статті 159 КАС України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір щодо виплати позивачу передбачених законом сум, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог статті 2 КАС України та частини третьої статті 159 КАС України не дослідили і не дали правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права та обов'язки у сфері публічних відносин, чи є вони належними відповідачами по всіх заявлених вимогах.

Зокрема, суди не з'ясували, до відання кого з суб'єктів владних повноважень входить обов'язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених статтями 37, 39, 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Крім цього, суд першої інстанції не звернув уваги та, відповідно, не дав належної оцінки обставинам справи відповідно до положень статті 99 КАС України, частиною 2 якої встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приймаючи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального закону, які істотно вплинули на повноту з'ясування фактичних обставин справи і призвели до її неправильного вирішення, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 01 березня 2006 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2006 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.