Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 24.10.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2006 року

у справі № 11/292-А

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ібіс-ТДС"

2) Приватного підприємства "Табер"

третя особа Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м.Києва

про визнання угоди недійсною

У червні 2006 року Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ібіс-ТДС", Приватного підприємства "Табер" про визнання угоди недійсною.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що угода, укладена між відповідачами по справі вчинена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства при наявності умислу зі сторони ТОВ "Ібіс-ТДС" на ухилення від сплати податків, а тому підлягає визнанню недійсною на підставі статті 49 Цивільного кодексу УРСР.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2006 року замінено первісного позивача - Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі м. Києва на належного позивача – Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі м. Києва.

Постановою Господарського суду міста Києва від 24.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2006 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими в справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів неповного з’ясуванням цими судами фактичних обставин та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.03.2002 року між ТОВ "Ібіс-ТДС" та ПП "Табер" шляхом обміну первинними документами було укладено договір, відповідно до умов якого продавець зобов’язався передати, а покупець прийняти та оплатити вартість товару на загальну суму 517000,00 грн.

Виконання вказаного договору підтверджується даними наявних в матеріалах справи видаткової накладної № ВН-0000059 від 05.03.2002 року та податкової накладної № 59 від 05.03.2002 року. Відповідачем-2 оплату товару було здійснено в повному обсязі, що не заперечується сторонами по справі.

Податковою інспекцією було встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.02.2003 року по справі № 2-397/03 визнано недійсними статут та установчий договір ТОВ "Ібіс- ТДС" з моменту реєстрації, оскільки підприємство зареєстровано на підставних осіб.

07.11.2005 року відповідно до Акта № 466/15-10 анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Ібіс- ТДС".

За вказаних обставин податковий орган дійшов висновку про наявність в діях відповідача – 1 умислу на укладання угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність доказів в підтвердження того, що, укладаючи спірну угоду, відповідачі по справі діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства. Також суди зазначили, що юридичним наслідком визнання установчих документів відповідача-1 недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт припинення юридичної особи не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з вказаними висновками з урахуванням наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено про те, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження факту ухилення від сплати податків посадовими особами відповідачів по справі, а саме: обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.

За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність в діях відповідачів умислу на укладання угоди, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено, що з 01.01.2004 року згідно з пунктом 1 та пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 року не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

Згідно з частиною 3 статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 24.10.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2006 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .