Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Смоковича М.І.,

Весельської Т.Ф.,

Розваляєвої Т.С.,

Чумаченко Т.А.,

Штульман І.В. (доповідач),-

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України (далі –УПФ) в Малиновському районі міста Одеси про перерахунок розміру пенсії та стягнення заборгованості по її виплаті, за касаційною скаргою ОСОБА_2, - представника позивача ОСОБА_1, на рішення апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2004 року, -

У серпні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Малиновської районної державної адміністрації (далі –УПСЗН Малиновської РДА) міста Одеси та УПФ України в Малиновському районі міста Одеси про перерахунок з 01.08.2001р. його пенсії з розрахунку заробітної плати по народному господарству за місяць, який передує його зверненню, тобто за липень 2001 року, і з подальшим уточненням вимог просив визначити йому пенсію в розмірі 758,50грн. і з виплатою заборгованості в сумі 6833,32грн. Посилався на те, що в 2000 році йому було проведено перерахунок пенсії, розмір якої з грудня 1999 року складав 434,57грн. Позивач зазначав, що звернувшись у липні 2001 року до відповідача із заявою про перерахунок пенсії на підставі довідки про його заробітну плату за п’ять років роботи підряд, отримав відмову, яку вважав неправомірною та просив суд позов задовольнити.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 15.10.2003р. позов було задоволено в повному обсязі, відмову УПСЗН Малиновської РДА міста Одеси у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1. з 01.08.2001р. визнано неправомірною. Зобов’язано УПФ України в Малиновському районі

міста Одеси здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.08.2001р. та виплачувати пенсію у розмірі 758,50грн. з 01.10.2003р., без урахування надбавки учасника бойових дій. Стягнуто з УПФ України в Малиноському районі міста Одеси на користь позивача заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.08.2001р. по 01.10.2003р. у розмірі 6833,32грн.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15.06.2004р. рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15.10.2003р. скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

Не погоджуючись висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2.,- представник позивача ОСОБА_1., звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду першої інстанції.

27.03.2007р. вказану касаційну справу разом зі справою Верховним Судом України (вих.№6-24168кс04) передано в апеляційний суд Харківської області для розгляду.

Апеляційним судом Харківської області, як судом касаційної інстанції в порядку визначеному Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22.02.2007р. №697-V (697-16) ухвалою від 10.05.2007р. на підставі п.п. 7, 10 Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) , зазначену касаційну скаргу зі справою передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.11.2008р. за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив з того, що відмова в перерахунку пенсії з 01.08.2001р. за будь-які 5 років роботи підряд суперечить положенням ст. 53 Закону №1788-XII в редакції Закону від 17.11.1999р. №1222-XIV (1222-14) та п.п."а" п.7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992р. №418 (418-92-п) (зі змінами від 22.05.1996р.) (далі –Порядок), які не містять обмежень щодо застосування середньомісячного заробітку по народному господарству при перерахунку пенсії з 07.12.1999р.

З таким висновком вірно не погодився суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що у 1972 році позивачу ОСОБА_1., як працівнику льотного складу цивільної авіації була призначена пенсія за вислугу років.

Після введення в дію Закону №1788-ХІІ (1788-12) відповідно до ч.2 ст.98 призначена ОСОБА_1. пенсія була перерахована за нормами цього Закону, зокрема ст.53, яка визначає розміри пенсій за вислугу років.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України" від 17.11.1999р. №1222-ХІV (далі – Закон №1222-ХІV (1222-14) ) до ст. 53 Закону №1788-ХІІ було внесено зміни, які передбачали новий порядок обчислення пенсій за вислугу років особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації, а пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" дію цієї статті поширено на працівників з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації, які вийшли на пенсію до набрання чинності цього закону ( Закон №1222-ХІV (1222-14) набрав чинності 07.12.1999р.).

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про поширення на позивача, який вийшов на пенсію до 07.12.1999р., дії Закону №1222-ХІV (1222-14) , що давало йому право на обчислення призначеної раніше пенсії в порядку, передбаченому цим Законом.

Разом з тим, передбачений Законом №1222-ХІV (1222-14) новий порядок обчислення (а не перерахунку) пенсії відповідно до вимог ст. 53 Закону №1788-ХІІ позивачем був реалізований, оскільки з 07.12.1999р. (день набуття чинності Закону №1222-ХІV (1222-14) ) відповідачем на підставі зазначеного закону позивачеві була встановлена пенсія у розмірі 434,57грн. Вказана пенсія обчислена із середньомісячного заробітку позивача за роботу, що давала йому право на пенсію за вислугу років, одержуваного перед припиненням роботи у 1972 році (ч.1 ст.64, ст.ст.65, 66), розмір якої правомірно було обмежено двома з половиною величинами середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за календарний рік, що передував місяцю, з якого призначалася пенсія (з 07.12.1999р.), тобто за період з грудня 1998 року до листопада 1999 року. Таким чином, розмір пенсії позивачеві було визначено з урахуванням зростання середнього заробітку в народному господарстві станом на 07.12.1999р. на підставі Закону №1222-ХІV (1222-14) .

Зазначені дії пенсійного органу позивачем оскаржені не були та не є предметом оскарження по даному спору.

У липні 2001 року УПФ України в Малиновському районі міста Одеси, на підставі ст. 65 Закону №1788-ХІІ (якою передбачено загальний порядок визначення середньомісячного заробітку для обчислення пенсій за будь-які 60 місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності особи), позивачу ОСОБА_1. було обґрунтовано відмовлено у перерахунку його пенсії із заробітної плати за інший період роботи його за 60 календарних місяців до виходу на пенсію у 1972 році, оскільки на відміну від положень ст.65 цього Закону (які не обмежують права заявника на неодноразові звернення з питання визначення середньомісячного заробітку за різні періоди трудової діяльності для обчислення раніше призначеної пенсії) передбачений ч.3 ст. 53 Закону №1788-ХІІ порядок призначення пенсії може бути використано особою лише один раз та у випадках перерахунку пенсії з підстав, вичерпний перелік яких зазначено в ст.ст.69, 70, 78 цього Закону.

Між тим, жодної з передбачених законом підстав для перерахунку пенсії у позивача не було, в той час як рішення про підвищення з 01.04.2002р. пенсій непрацюючим пенсіонерам з числа працівників зазначеної категорії було прийнято лише 28.03.2002р. ( постанова Кабінету Міністрів України №374 від 28.03.2002р. (374-2002-п) "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також пенсій, призначених відповідно до інших законів України, які раніше не підвищувались"), а за попередні періоди з 1999 року не приймались.

З 01.01.2004р. ОСОБА_1. призначена пенсія у розмірі 905,84грн.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність дій відповідача та, скасувавши рішення суду першої інстанції, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1. за безпідставністю.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2, - представника позивача ОСОБА_1, – залишити без задоволення .

Рішення апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2004 року – залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені ст.ст. 235- 239 КАС України.