Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого), БрайкаА.І., ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

при секретарі: ПасічникТ.В.

за участі представника генеральної прокуратури України РубанаД.В.

представники сторін в судове засідання не з’явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові на постанову Господарського суду Львівської області від15.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від06.06.2007 посправі№5/859-19/162А

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод"

до Державної податкової інспекції у м.Львові

за участі Прокурора Львівської області

про скасування рішення про застосування фінансових санкцій

ДПМіністерства оборони України "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" (далі–Підприємство) звернулося до суду із позовною заявою, в якій просить скасування рішення Державної податкової інспекції у м.Львові (далі–ДПІ) про застосування фінансових санкцій від27.04.2006 №922320/3/7072, яким застосовано штрафні санкції в сумі 2796955грн. за порушення п"г" ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" за безпідставне проведення розрахунків у валюті з резидентами без наявності ліцензії Національного банку України на загальну суму 529000доларів США, що складає по курсу Національного банку України на день здійснення операцій 2796955,25грн.

Постановою Господарського суду Львівської області від15.02.2007, залишеною без змін ухвалоюЛьвівського апеляційного господарського суду від06.06.2007 посправі№5/859-19/162А, - позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що згідно норми ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" відповідальність платників податків наступає за проведення розрахунків у валюті з резидентами без наявності ліцензії Національного банку України, що в спірному випадку відсутнє, оскільки позивач не розраховувався з комісіонером(резидентом) валютою, а комісіонер розрахувався за надані маркетингові послуги з нерезидентом у відповідності до вимог договору комісії №Д-18-03/2004/П від05.02.2004.

При цьому судами встановлено, що відповідно до умов зазначеного договору комісії №Д-18-03/2004/П від05.02.2004, укладеного між позивачем (комітент) та Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту і імпорту продукції і послуг військового і спеціального призначення "Укрспецекспорт" Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" (комісіонер), комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов'язання за комісійну винагороду укласти на умовах даного договору і виконати від свого імені в інтересах комітента контракт з іноземним замовником, на ремонт літаків.

А згідно вимог, встановлених п.5.4 та п.5.8 цього договору (за дорученням і за рахунок комітента, із суми виручки, яка поступила на рахунок комісіонера в рахунок виконання контракту з іноземним замовником, комісіонер оплачує витрати на маркетингові/консалтингові послуги, витрати, пов'язані з покупкою або залученням валютних коштів, необхідних для виконання доручення за цим договором. Сума документально підтверджених коштів, витрачених комісіонером після виконання доручення, не буде перебільшувати 20% від суми 1322500доларів США. Відшкодування вказаних витрат буде проведено комісіонером шляхом утримання необхідного об'єму коштів на дату перерахування грошей комітенту. На суму понесених витрат у відповідності до п.5.4 цього договору комісіонер надає комітенту звіт комісіонера та завірені копії документів, що підтверджують витрати, вказані у звіті комісіонера на суму не більше 1322500доларів США. Комісіонер надає комітенту звіт комісіонера на виконані послуги. Після поступлення валютної виручки на рахунок комітента, комісіонер не пізніше, ніж за 10днів, представляє комітенту звіт комісіонера та податкову накладну на суму податку на додану вартість із комісійної винагороди комісіонера по даному договору). Тобто із наявних в матеріалах справи доказів, суди встановили: -за звітами комісіонера №1 від24.03.2005 та №2 від31.03.2005 маркетингові послуги надані нерезидентом становлять по 264500доларів США (рядок 4.1 звітів); -лист АКБ"Укрсоцбанк" №18-062/67-980 від05.04.2005 та реєстри по дебету, підтверджують факт перерахування контрагентом позивача за згаданим договором маркетингових та консультаційних послуг на користь фірми-нерезидента (США); -розрахунки валютою проводились комісіонером з іноземною фірмою за надані маркетингові та консультаційні послуги у відповідності до умов договору, тобто комітент не розраховувався з комісіонером валютою, а останній розрахувався за надані маркетингові послуги з нерезидентом, що свідчить про відсутність здійснення позивачем розрахунків у валюті із резидентом.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що оскаржене рішення прийнято відповідачем неправомірно. Свою позицію суди обґрунтували п."г" ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №3230 від16.11.2006, згідно якого операції з оплати комісіонером маркетингових послуг, наданих нерезидентом за договором комісії здійснені двома траншами по 264500доларів США кожна в березні 2005року, є операцією з виконання зобов'язань перед нерезидентом щодо оплати послуг, яка відповідно до валютного законодавства, не потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Не погодившись із постановою Господарського суду Львівської області від15.02.2007 та ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від06.06.2007 посправі№5/859-19/162А Державна податкова інспекція у м.Львові (ДПІ) подала касаційну скаргу на зазначені судові рішення, які просить скасувати та відмовити в позові, обґрунтовуючи тим, що судами невірно надана юридична оцінка тому факту, що відповідно до поданих комісіонером виписок по розподільчому рахунку від16.03.2005 та 31.03.2005 та звітів комісіонера, ним було здійснено конвертацію утриманої валюти з подальшим її зарахуванням на власний поточний рахунок, а саме було конвертовано комісійну винагороду в сумі 132250дол. -США; що по курсу на день здійснення операції склало 699258,65грн. та витрати по транспортуванню в сумі 241356,26дол.США, що по курсу на день здійснення операції склало 1276147109грн. Сума валюти на маркетингові послуги, а саме 529000,00 дол. США (17.03.2005 року - 264500,00 грн. та 31.03.2005 року - 264500,00 дол. США), що по курсу на день здійснення операції склала 2796955,25 грн., які були надані нерезидентом, в порушення пп. "г" п.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю " була утримана і не була конвертована.

Враховуючи норми ст.ст. 398, 406, 408 Цивільного кодексу України скаржник вважає, що утримання комісіонером-резидентом винагороди за договором в іноземній валюті, що надійшла на його поточні валютні рахунки від нерезидента як оплата за експортовані товари, роботи, послуги і яка підлягає перерахуванню комітенту-резиденту, за дорученням якого було здійснено продаж зазначених товарів, робіт, послуг, є розрахунком комітента з комісіонером за надані останнім послуги, виконані роботи. Тобто у випадку відсутності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, учасники такого договору при здійснені зазначеної операції несуть відповідальність за порушення валютного законодавства (п.5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Також скаржник вказує, що судами не було достовірно з’ясовано, не встановлено, та не враховано, що позивач провів розрахунки з комісіонером за надані останнім послуги, виконані роботи по реалізації товарів, робіт шляхом утримання комісіонером-резидентом зазначеної винагороди в іноземній валюті, що надійшла на його поточні валютна рахунки від нерезидента як оплата за експортовані товари, роботи, послуги і яка підлягає перерахуванню комітенту-резиденту, за дорученням якого було здійснено продаж зазначених товарів, робіт, послуг.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якій повністю підтримав судові рішення, зазначивши, що комітент не використовував іноземну валюту на території України як засіб платежу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення представника прокуратури, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено п."г" ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (зі змінами на час виникнення спірних правовідносин), - індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції, зокрема, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Розглядаючи підстави виникнення спірних правовідносин, необхідно врахувати встановлене судами, що відповідно до умов договору комісії №Д-18-03/2004/П від05.02.2004, укладеного між позивачем (комітент) та Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту і імпорту продукції і послуг військового і спеціального призначення "Укрспецекспорт" Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" (комісіонер), комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов'язання за комісійну винагороду укласти на умовах даного договору і виконати від свого імені в інтересах комітента контракт з іноземним замовником, на ремонт літаків.

Наведене свідчить, що розрахунки валютою проводились комісіонером з іноземною фірмою за надані маркетингові та консультаційні послуги у відповідності до умов договору, тобто комітент не розраховувався з комісіонером валютою, а останній розрахувався за надані маркетингові послуги з нерезидентом, що свідчить про відсутність здійснення позивачем розрахунків у валюті із резидентом.

Також на спростування заперечень скаржника необхідно зазначити, що даний факт суди правомірно підтвердили висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №3230 від16.11.2006, згідно якого операції з оплати комісіонером маркетингових послуг, наданих нерезидентом за зазначеним договором комісії здійснені двома траншами по 264500доларів США кожна в березні2005 року, є операцією з виконання зобов'язань перед нерезидентом щодо оплати послуг, яка відповідно до валютного законодавства, не потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Таким шляхом суд касаційної інстанції визнає, що висновок ДПІ про безпідставність проведення позивачем розрахунків у валюті з резидентами без наявності ліцензії Національного банку України на загальну суму 529000доларів США не відповідає встановленим обставинам по справі та вимогам діючого законодавства, що законно і обґрунтовано встановлено судами першої та апеляційної інстанції. Отже зазначена позиція скаржника є помилковою, а тому безпідставною. Відповідно постанова Господарського суду Львівської області від15.02.2007 та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від06.06.2007 посправі№5/859-19/162А скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права. А касаційна скарга висновків судів не спростовує.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Львівської області від15.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від06.06.2007 посправі№5/859-19/162А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст. 237- 239 КАС України.