Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка А. О.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва

на постанову Господарського суду Миколаївської області від 27.07.2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2007р. у справі № 15/312/06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморська гідротехнічна компанія"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача – не з’явились,

відповідача – не з’явились,

Товариством з обмеженою відповідальністю "Чорноморська гідротехнічна компанія" подано позов про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва від 17.03.2006р. № 0002771501/0 про зобов’язання сплатити штраф в розмірі 2 981 грн. 02 коп. за затримку на 18 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання по єдиному податку в розмірі 29 810 грн. 20 коп.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 27.07.2006р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2007р. у справі № 15/312/06 позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що звітний податковий період для сплати єдиного податку дорівнює кварталу, отже, декларація має бути подана протягом 40 календарних днів за останнім днем звітного періоду, а строк погашення податкового зобов’язання встановлюється на протязі 10 календарних днів, наступних за останнім днем подання декларації; граничний строк погашення позивачем своїх зобов’язань за третій квартал є 19.11.2003р., тоді як він їх погасив повністю 07.11.2003р.; відповідач неправомірно використав до позивача граничний строк, встановлений Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва".

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема: п. п. 1.2., 1.11. ст. 1, пп. 17.1.7. п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 11 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва", п. п. 3, 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва (727/98) ".

Позивач заперечення на касаційну скаргу не подав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Оскаржувані рішення не відповідають вимогам, передбаченим ст. ст. 69, 159 КАС України, оскільки висновки по ним зроблені при неповному з’ясуванні фактичних обставин справи, їх неправильній юридичній оцінці, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, задовольняючи позов суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний господарський суд, зазначив, що в даному випадку стосовно строків погашення узгоджених податкових зобов’язань слід застосовувати положення Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , а не Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва".

Проте, такий висновок не можна вважати обґрунтованим.

Припис пп. 17.1.7. п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" кореспондує положенню пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 цього Закону, яке, у свою чергу, містить посилання на граничний строк пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 зазначеного Закону, а цей підпункт установлює, що для його цілей під терміном "базовий податковий період" слід розуміти податковий період, визначений відповідним законом з питань оподаткування.

Вказане дає підстави для висновку, що цей Закон встановлює строки сплати земельного податку шляхом відсилання до норм іншого закону, а в даному випадку до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", виданого на підставі п. 4 розділу XV Перехідні положення Конституції України (254к/96-ВР) .

Згідно абз. 4 п. 3, абз. 9 п. 4, абз. 2 п. 5 зазначеного Указу суб’єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України; за результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб’єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів; суб’єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

Така відповідальність передбачена Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) преамбулою якого передбачено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Питання сплати позивачем єдиного податку не пізніше 20 числа наступного місяця та за якою ставкою, подання ним до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунку про сплату єдиного податку з доданням платіжних доручень на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів, підстави для прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення із зазначенням виявлених порушень відповідних вимог чинного законодавства, судами попередніх інстанцій не досліджувались.

За вказаних обставин, зважаючи на межі перегляду, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій повністю та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Господарського суду Миколаївської області від 27.07.2006р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2007р. у справі № 15/312/06.

3. Справу № 15/312/06 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.