Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Костенка М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Хавер П.А.;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на постанову Господарського суду Полтавської області від 04.04.2006р.

та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.11.2006р.

у справі №3/185

за позовом Дочірнього підприємства "Продмашжитло" Відкритого акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про скасування податкових повідомлень-рішень

Дочірнє підприємство "Продмашжитло" Відкритого акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" (далі по тексту – позивач, ДП "Продмашжитло") звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000502301/0 від 02.03.2005 р., №0000502301/1 від 13.05.2005 р., №0000502301/2 від 21.07.2005 р. та №0000502301/3 від 29.09.2005 р.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 04.04.2006р. у справі №3/185 (суддя Бунякіна Г.І.), яку залишено без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.11.2006 р. (головуючий суддя – Ільєнок Т.В., судді Мельник С.М., Шевченко В.Ю.), позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення №0000502301/0 від 02.03.2005 р., №0000502301/1 від 13.05.2005 р., №0000502301/2 від 21.07.2005 р. та №0000502301/3 від 29.09.2005 р. в частині визначення ДП "Продмашжитло" штрафної (фінансової) санкції в розмірі 7006 грн.

ДПІ у м. Полтаві, не погоджуючись з постановою Господарського суду Полтавської області від 04.04.2006р. та ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.11.2006 р. у справі №3/185, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відомовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у м. Полтаві підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02.03.2005р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000502301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 20 254 грн., в тому числі: 9 295 грн. основного платежу та 10959 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами неодноразового адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення до ДПІ у м. Полтаві, ДПА у Полтавській області та ДПА України, зазначене податкове повідомлення – рішення залишено без змін та прийнято податкові повідомлення – рішення №0000502301/1 від 13.05.2005 р., №0000502301/2 від 21.07.2005 р. та №0000502301/3 від 29.09.2005 р.

Вказані податкові повідомлення – рішення прийнято ДПІ у м. Полтаві на підставі акту про результати комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП "Продмашжитло" за період з 01.10.2001 р. по 01.10.2004 р." від 28.02.2005р. №70/23-1/24559603 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем порушено вимоги п. 11.11 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 9295 грн.

Згідно з п. 11.11 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.

При зміні способу визначення бази оподаткування, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту (включаючи суми бюджетного або експортного відшкодування), нараховані до початку застосування касового способу або після закінчення строку його застосування, не підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною такого способу.

Терміни, що використовуються у цьому пункті, мають таке значення:

послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла - послуги з технічного обслуговування ліфтів та диспетчерських систем, систем протипожежної автоматики та димовидалення, побутових електроплит, обслуговування димовентиляційних каналів, внутрішньобудинкових систем водотеплопостачання, водовідведення та зливової каналізації, вивезення та утилізації твердого побутового та грубого сміття, прибирання будинкової та прибудинкової території, а також інші послуги, які надаються ЖЕКами зазначеним у цьому пункті покупцям за їх рахунок;

касовий спосіб визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) - спосіб податкового обліку, за яким датою виникнення податкових зобов'язань платника податку з поставки товарів (робіт, послуг) є дата отримання коштів на рахунок або у касу такого платника податку або отримання ним інших видів компенсації їх вартості, а датою виникнення права на податковий кредит є дата відрахування коштів з рахунку або каси платника податку в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг) чи дата поставки інших видів компенсації їх вартості (включаючи дату виписки рахунку (чека) при розрахунках картками платіжних систем або банківськими чи персональними чеками).

Як встановлено податковим органом в Акті перевірки, позивачем відносилися до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з вартості отриманих від постачальників комунальних послуг на підставі податкових накладних, тоді як законодавством визначено оподаткування з придбання та продажу таких послуг за касовим методом. За перевіряємий період позивачем було здійснено ряд самостійних виправлень визначених сум податкових зобов’язань, в тому числі раніше віднесені суми податку до податкового кредиту за податковими накладними, були самостійно виправлені підприємством частково за касовим методом у наступних звітних періодах без подання уточнених декларацій за відповідні періоди, складання довідок та сплати фінансових санкцій.

Відповідно до п. 17.2 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Беручи до уваги наведене та те, що позивачем не подавались до податкового органу уточнені декларації з самостійними виправленнями та не в повному обсязі виконані вимоги п. 17.2 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 9295 грн.

Стосовно нарахування податковим органом на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафних (фінансових) санкцій в сумі 10959 грн., Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги стосовно визнання недійсними податкових повідомлень – рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 7006 грн., суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, послався, зокрема, на ст. 250 Господарського кодексу України, відповідно до якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Проте, Преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) встановлено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно з п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону встановлено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Підпунктом 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Отже, враховуючи наведені правові норми, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин помилково застосовано вимоги ст. 250 Господарського кодексу України, оскільки розмір штрафних санкцій та встановлений строк для їх нарахування визначені саме Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

При цьому, податковим органом також невірно розраховані штрафні (фінансові) санкції, оскільки відповідно до вказаних вище правових норм, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі п’ятдесяти відсотків від суми податкового зобов’язання сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, обґрунтований розмір штрафних санкцій за вищевказані порушення становить п’ятдесяти відсотків від суми податкового зобов’язання сукупно за весь строк недоплати, а саме 4647,50 грн., у зв’язку з чим, судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині визнання недійсними оскаржених податкових повідомлень-рішень щодо визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2358,50 грн. (7006 – 4647,50).

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга Державної податкової інспекції у м. Полтаві підлягає частковому задоволенню, постанова Господарського суду Полтавської області від 04.04.2006 р. та ухвала Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.11.2006 р. у справі №3/185 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000502301/0 від 02.03.2005 р., №0000502301/1 від 13.05.2005 р., №0000502301/2 від 21.07.2005 р. та №0000502301/3 від 29.09.2005 р. стосовно визначення ДП "Продмашжитло" штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2358,50 грн., з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 – 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Господарського суду Полтавської області від 04.04.2006р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.11.2006 р. у справі №3/185 задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 04.04.2006р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.11.2006 р. у справі №3/185 скасувати в частині задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства "Продмашжитло" Відкритого акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000502301/0 від 02.03.2005 р., №0000502301/1 від 13.05.2005 р., №0000502301/2 від 21.07.2005 р. та №0000502301/3 від 29.09.2005 р. стосовно визначення штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2358,50 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства "Продмашжитло" Відкритого акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" відмовити.

В іншій частині постанову Господарського суду Полтавської області від 04.04.2006 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.11.2006 р. у справі №3/185 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.