Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Костенка М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Одеського обласного радіотелевізійного передавального центру

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.05.2005 р.

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.06.2005р.

у справі №13-23-3/160-03-5141

за позовом Одеського обласного радіотелевізійного передавального центру

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Одеський обласний радіотелевізійний передавальний центр (далі по тексту – позивач, Одеський ОРТПЦ) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі по тексту – відповідач, СДПІ у Приморському районі м. Одеси) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.06.2003 р. №0005562301/0.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.05.2005 р. у справі №13-23-3/160-03-5141 (суддя Панченко О.Л.), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарсько суду від 29.06.2005 р. (головуючий суддя – Бєляновський В.В., судді Шевченко В.В., Мирошниченко М.А.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Одеський ОРТПЦ, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 12.05.2005 р. та постановою Одеського апеляційного господарсько суду від 29.06.2005 р. у справі №13-23-3/160-03-5141, звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Одеського ОРТПЦ підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.06.2003 р. ДПІ у Приморському районі м. Одеси, правонаступником якої є відповідач, прийнято податкове повідомлення-рішення №0005562301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем: податок на землю у розмірі 74 702 грн., в тому числі: 51 179 грн. основного платежу та 23 523 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у Приморському районі м. Одеси на підставі акту "Про результати тематичної перевірки з питання правильності нарахування та сплати податку на землю Одеським ОРТПЦ за період з 01.05.2001 р. по 01.05.2003 р." від 26.06.2003 р. №815 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог ст. 12 Закону України "Про плату за землю" занижено податкові зобов’язання зі сплати податку на землю, оскільки вказаною вище правовою нормою радіотелевізійні передавальні центри не включено до переліку платників податків, які звільняються від сплати земельного податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до довідки Управління земельних ресурсів Одеської міської ради №3027 від 10.07.2000 р. позивач користується земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 3. Цільове призначення земельною ділянки – землі транспорту та зв’язку, землі зв’язку та телекомунікацій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що оскільки цільовим призначенням земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні позивача, є землі транспорту та зв’язку, землі зв’язку та телекомунікацій, а радіотелевізійні передавальні центри не включені до переліку платників податків, яким надана пільга щодо сплати податку на землю, відповідачем правомірно донараховано йому податкове зобов’язання зі сплати податку на землю та штрафні санкції.

Крім того, суди попередніх інстанцій послалися не те, що відповідно до вимог Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) ставки, механізм справляння податків і зборів не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування, у зв’язку з чим, посилання позивача на ст. 5 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", якою передбачено, що розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури, є неправомірним.

Між тим, в повній мірі погодитись з названими висновками судів першої та апеляційної інстанцій неможливо, оскільки вони зроблені судами при неповному з‘ясуванні фактичних обставин, з порушенням норм чинного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про плату за землю" податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. А відповідно до ч. 4 ст. 12 цього Закону від земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням.

Преамбулою Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (540/97-ВР) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів. Як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" державна підтримка засобів масової інформації - сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" норми цього Закону поширюються також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв'язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність цих засобів масової інформації.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" державна підтримка засобів масової інформації здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги.

Питанню податкового регулювання присвячена, зокрема, стаття 5 цього Закону, частиною п’ятою якої встановлено, що розмір плати за землю державними підприємствами зв’язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (540/97-ВР) дає підставу для висновку щодо наявності зв’язку між змістом статті 4 стосовно організації фінансово-економічної та іншої державної підтримки засобів масової інформації і статті 5, положення якої забезпечують цю підтримку.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскільки розмір плати за землю державними підприємствами зв’язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури, а заклади культури у відповідності до Закону України "Про плату за землю" (2535-12) звільнені від сплати земельного податку, позивач правомірно застосовував пільгу при сплаті вказаного податку.

Стосовно висновків судів попередніх інстанцій щодо не застосування ними ст. 5 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

Дійсно, статтею 1 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Між тим, слід зазначити, що ч. 5 ст. 5 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" не встановлюються пільги щодо плати за землю, яка справляється зазначеними в ній державними підприємствами зв’язку, а передбачено граничний рівень такої плати, який не може перевищувати розмір плати за землю закладами культури. Тим самим законодавець запровадив однаковий підхід при визначенні обов’язків щодо плати за землю до суб’єктів господарювання, які діють в інформаційній сфері та потребують державної підтримки.

Крім того, на думку судової колегії, норми Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (540/97-ВР) та "Про плату за землю" припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків, а суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, не прийняли до уваги те, що відповідно п. п. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення від 27.06.2003 р. №0005562301/0 не ґрунтується на вимогах чинного на час його прийняття законодавства, є неправомірним та підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Виходячи з вищевикладеного, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Одеського обласного радіотелевізійного передавального центру є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.05.2005 р. та постанова Одеського апеляційного господарсько суду від 29.06.2005 р. у справі №13-23-3/160-03-5141 підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог Одеського обласного радіотелевізійного передавального центру в повному обсязі та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.06.2003 р. №0005562301/0.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Одеського обласного радіотелевізійного передавального центру на рішення Господарського суду Одеської області від 12.05.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарсько суду від 29.06.2005 р. у справі №13-23-3/160-03-5141 задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.05.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарсько суду від 29.06.2005 р. у справі №13-23-3/160-03-5141 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги Одеського обласного радіотелевізійного передавального центру задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 27.06.2003 р. №0005562301/0.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.