Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Головчук С.В.,

Гуріна М.І.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

секретар судового засідання Кармазін О.Ю.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області Алейнічевій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на постанову апеляційного суду Київської області від 23 березня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про зобов'язання призначити пенсію,

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому зазначав, що 23 грудня 2005 року після досягнення 45-річного віку, загального трудового стажу понад 25 років, з них 15 років служби в органах внутрішніх справ, звернувся до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) , в задоволенні якої відмовлено.

Вважаючи дії суб'єкта владних повноважень такими, що порушують право на пенсійне забезпечення, просив зобов'язати відповідача призначити пенсію за вислугу років з 01 січня 2005 року.

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду Київської області від 23 березня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково: зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 01 січня 2005 року з урахуванням вимог пункту "б" статті 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції Закону від 04 липня 2002 року №51-ІV (51-15) .

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач просив скасувати рішення апеляційного суду та постановити нове про відмову в задоволенні позову або залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, після звільнення з якої продовжував трудову діяльність, що не пов'язана зі службою в органах внутрішніх справ.

На час звернення із заявою про призначення пенсії - 23 грудня 2005 року позивач досяг 45-річного віку, його загальний трудовий стаж становив понад 25 років, з них 15 років служби в органах внутрішніх справ.

Вирішуючи спір суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що відмовляючи у призначенні пенсії суб'єкт владних повноважень діяв відповідно до вимог законодавства.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив з того, що права позивача порушені, тому підлягають поновленню шляхом зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області призначити позивачу пенсію.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Умови призначення пенсії за вислугу років визначено статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

Відповідно до пункту "б" зазначеної статті, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право на пенсію за вислугу років мали особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

На день звернення до суб'єкта владних повноважень позивач мав відповідний вік, вислугу років та трудовий стаж, необхідні для призначення пенсії на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

Відмовляючи у призначенні такого виду пенсії суб'єкт владних повноважень порушив права та законні інтереси позивача.

Оскільки право на пенсію відповідно до наведених норм права у позивача виникло з 06 серпня 2002 року, тобто з дня досягнення 45-річного віку, а звернувся з питанням призначення пенсії у грудні 2005 року, тому права позивача підлягали захисту з урахуванням пункту "б" частини 1 статті 50 вказаного Закону, відповідно до якої пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Вирішуючи спір апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для призначення позивачу пенсії на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

Рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Київської області від 23 березня 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.