К-7808/07 Про визнання угоди недійсною - 22.07.2009 Прийняття

Постановою Господарського суду міста Києва від 20.11.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 р., у позові відмовлено повністю.

ДПІ у Оболонському районі м. Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та задовольнити позов. Посилається на порушення судами ст. 49 ЦК УРСР, неповне дослідження обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача-2, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Між ТОВ "ЛКС" та ПП "ПромТорг" укладено усну угоду, на виконання якого ПП "ПромТорг" реалізувало товар згідно накладної № 20/01 від 08.01.2004 р. та виписало податкову накладну № 169 від 22.12.2003р., а ТОВ "ЛКС" перерахувало платіжним дорученням № 718 від 22.12.2003 р. за товар кошти у сумі 23220,68 грн.

Рішенням Оболонського районного суду від 27.12.2005 р. у справі № 2-2771/2005 визнано недійсними статут ПП "ПромТорг" з моменту його реєстрації - 29.05.2003 р., запис про проведення державної реєстрації ПП "ПромТорг", виконаний Святошинською районною в м. Києві державною адміністрацією "12181 від 29.05.2003 р, свідоцтво платника податку на додану вартість № 363633 з моменту його видачі – 17.07.2003 р. та припинено юридичну особу.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що вищевикладені обставині не можуть свідчити про укладення угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, на підстав якої заявлено позов, є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Визнання недійсними установчих документів, запису про проведення держвної реєстрації юридичної особи, свідоцтва платника податку на додану вартість та припинення юридичної особи мало місце після укладення та виконання спірного договору.

Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме спірного договору.

Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї сторони договору недійсними та про припинення юридичної особи, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Виходячи із приписів ст. 6 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991р. № 887 та ч. 2 ст. 26 ЦК УРСР, чинних на час створення ПП "Зодіак-КМ", останнє набуло прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, тобто мало цивільну правоздатність.

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості.

Таким чином, оскільки рішення про визнання недійсними установчих документів та припинення юридичної особи було прийнято 27.12.2005 р. р., а спірна угода укладена 29.01.2004 р. та виконана у повному обсязі у березні 2004 року, тобто на момент укладання та виконання спірної угоди ПП "ПромТорг" займалося фінансово-господарською діяльністю на законних підставах, оскільки не було таким, що припинилося в силу відсутності внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи, підстави для висновку про наявність умислу у будь-якого з відповідачів на укладення угоди з метою приховування від оподаткування доходів, тобто з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, відсутні.

Крім того, вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову з огляду на таке.

З 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) (далі у тексті ЦК України (435-15) ). Згідно із п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18.07.1963 р. втратив чинність.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже – є нікчемним.

Як зазначено у ч.2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. ЦК УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинності з 01.01.2004р. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 р., таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 р., містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 Цивільного кодексу УРСР.

Однак, відповідно до пункту 5 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказане порушення.

Оскільки неврахування судами попередніх зазначеної вище правової позиції не призвело до неправильного вирішення спору, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову та ухвалу судів попередніх інстанцій – без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 20.11.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.