Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Кризі В.О.

за участю представника

Генеральної прокуратури України Зарудяної Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Артемівському районі у м.Луганську

на постанову Господарського суду Луганської області від 21.11.2006 р.

та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 22.01.2007 р.

у справі № 10/17пд-ад

за позовом Прокурора Артемівського району у м. Луганську в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Артемівському районі м.Луганська

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП Облтранссервіс"

2. Приватного підприємства "Лугпром"

про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

Постановою Господарського суду Луганської області від 21.11.2006 р., залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 22.01.2007 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

ДПІ у Артемівському районі у м. Луганську подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про визнання договору недійсним. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що продаж майна, яке перебувало у податковій заставі, без згоди податкового органу свідчить про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

26.12.2001 р. між ТОВ "АТП Облтранссервіс" (продавцем) та ПП "Лугпром" (покупцем) укладено договір б/н про продаж недобудованої будівлі у м. Луганську по вул. Руднєва, 125. ПП Лугпром перерахувало продавцеві грошові кошти, що підтверджується випискою банку.

На момент укладення угоди ТОВ "АТП "Облтранссервіс" мало податковий борг у вигляді пені у сумі 129,56 грн. та розстрочену суму податкового боргу у сумі 39669 грн. згідно рішення № 8 від 18.06.2001 р. про розстрочення податкового боргу та відповідного договору № 8 від 20.06.2001 р.

В обґрунтування позову, заявленого на підставі ст. 49 ЦК УРСР, прокурор посилається на те, що на момент укладення угоди все майно і майнові права ТОВ "АТП "Облтранссервіс" знаходилося у податковій заставі, але договір купівлі-продажу, у порушення вимог п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, укладений без письмового узгодження з податковим органом.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що вищевикладені обставині не можуть свідчити про укладення угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме спірного договору.

На момент укладення спірного договору у позивача настав строк сплати пені у сумі 129,56 грн., а строк сплати розстроченої суми податкового боргу – 39669 грн. не настав.

Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі відчуження платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, таких активів без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, настає відповідальність, визначена Законом України "Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Отже, підстави вважати спірну угоду такою, що укладена з метою суперечною інтересам держави і суспільства, відсутні.

Крім того, вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову з огляду на таке.

З 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) (далі у тексті ЦК України (435-15) ). Згідно із п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18.07.1963 р. втратив чинність.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже – є нікчемним.

Як зазначено у ч.2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. З огляду на викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами на підставі ч. 1 ст. 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення. ЦК УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинності з 01.01.2004р. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 р., таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 р., містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 Цивільного кодексу УРСР.

Однак, відповідно до пункту 5 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказане порушення.

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає, що провадження у справі щодо розгляду вимог про визнання угоди недійсною, як такої, що суперечить інтересам держави і суспільства, підлягає закриттю із скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій у цій частині, а судові рішення про відмову у позові в частині застосування наслідків, передбачених ст. 49 ЦК УРСР, залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Артемівському районі у м.Луганську задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Луганської області від 21.11.2006 р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 22.01.2007 р. в частині відмови у позові про визнання угоди недійсною скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті дані судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.