Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І,

суддів: Весельської Т.Ф., Сороки М.О., Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (далі - УПФУ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Станично-Луганському районі Луганської області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2008 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, в якому просив суд визнати дії відповідача незаконними, зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії позивачу відповідно статей 50, 54 Закону України № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ).

Вимоги обґрунтовував тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом 3 групи від захворювання, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та одержує пенсію.

Позивач стверджував, що статтями 50 та 54 Закону встановлено, що він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій. Тому він звернувся до відповідача щодо проведення відповідного визначення та перерахунку зазначених пенсій, однак отримав відмову.

Просив суд визнати протиправною вказану відмову УПФУ та зобов'язати відповідача провести перерахунок призначеної пенсії з урахуванням норм діючого законодавства.

Постановою Станично - Луганського районного суду Луганської області від 16 листопада 2007 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2008 року скасовано постанову Станично - Луганського районного суду Луганської області від 16 листопада 2007 року, позовні вимоги задоволено.

Дії УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області визнано незаконними. Судом зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу по інвалідності відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дня звернення позивача із заявою про перерахунок - починаючи з 30 липня 2007 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без зміни рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає до залишення без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач повинен здійснити нарахування пенсій позивачеві виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Висновки суду відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом 3 групи. Положеннями статті 14 Закону № 796-ХІІ її віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами 3 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів 3 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону № 796-ХІІ (796-12) , є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частини 2 статті 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України (254к/96-ВР) (254к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суд апеляційної інстанції правильно не взяв до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону № 796-ХІІ, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильним є висновок апеляційного суду щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Колегія суддів приходить висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав протиправною відмову відповідача щодо нарахування пенсій позивачеві та правильно зобов'язав відповідача здійснити нарахування пенсій позивачеві з врахуванням наведених вище розмірів.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та встановлених обставин справи.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованими, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Станично-Луганському районі Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2008 року в цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.