Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі: Рустам’яні Е.А.,

за участю представників:

від позивача – Чомахашвілі Ш.Г.,

від відповідача – Ковтун Н.Г.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ в м. Івано-Франківську на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2004 року та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2005 року по справі № А-8/223 за позовом ВАТ "Колорит" до ДПІ в м. Івано-Франківську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2004 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2005 року, позовні вимоги ВАТ "Колорит" до ДПІ в м. Івано-Франківську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень – задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач 26.04.2005 року подав касаційну скаргу до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 04.11.2005 року на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) направив касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.08.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ в м. Івано-Франківську просить скасувати судові рішення та постановити нове – про відмову в позові посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме, ст.1 п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4, п.п.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 17 Закон України "Про плату за землю", Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби затверджену наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 р. №110 (z0268-01) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 р. за № 26875459, Порядок подання податкового розрахунку земельного податку, затвердженого наказом ДПА України від 26 жовтня 2001 р. № 434 (z0963-01) та зареєстрованому в міністерстві юстиції України 19 листопада 2001 р. за № 963/6154 (z0963-01) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Задовольняючи вимоги ВАТ "Колорит" про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Івано-Франківську від 25.03.2004 р. № 0007891800, № 0007881800 та № 0007871800 суд першої інстанції, з висновком якого погодилась колегія апеляційної інстанції, визнаючи безпідставним застосування до позивача штрафних санкцій у відповідності з вимогами п.п.17.17. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" посилається на платіжні доручення та збірну таблицю про сплату земельного податку, які, на думку суду, підтверджують сплату позивачем сум земельного податку у встановлений строк.

З такими висновками судів як першої так і апеляційної інстанцій в повній мірі погодитись не можна, оскільки вони зроблені без повного і всебічного з’ясування дійсних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

Щодо висновків суду про відсутність підстав у податкового органу для нарахування до позивача штрафних санкцій на підставі п.п.17.17 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за порушення строків сплати земельного податку, оскільки, на думку судів, спеціальним законом, який регулює порядок, строки та ставки земельного податку є Закон України "Про плату за землю" (2535-12) , такі висновки не можуть бути визнані такими, що зроблені у відповідності з нормами матеріального права.

Так, з преамбули Закону України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 року (2535-12) № 2525-ХІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Статтю 25 Закону України "Про плату за землю" за прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня у розмірах, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про плату за землю" за порушення норм цього Закону платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України (2768-14) та законами України.

Преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (2181-14) , цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи межі застосування Закону України "Про плату за землю" (2535-12) та за принципом превалювання спеціальної норми над загальною, положення Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) є спеціальною нормою у галузі податкового законодавства, а Закон України "Про плату за землю" (2535-12) є загальною з цих питань.

Загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань неврегульованих спеціальною нормою права.

З огляду на наведене висновки судів щодо превалювання Закону України "Про плату за землю" (2535-12) над положеннями Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) щодо накладення штрафу за порушення строків розрахунків з земельного податку є помилковим.

Крім того, згідно ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

У статті 159 КАС зазначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, обґрунтованим – рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 25.03.2004 р.№ 0007891800 про застосування до позивача штрафних санкцій на суму 1100,26 грн., № 0007881800 про застосування до позивача штрафних санкцій на суму 1855,37 грн. та № 0007871800 про застосування до позивача штрафних санкцій на суму 8030,70 грн. стали закріплені в акті перевірки ТОВ "Колорит" № 457/15.3 від 25.03.2004 року з питань своєчасності і повноти сплати в бюджет податків, зборів та інших обов’язкових платежів за період з 01.04.2001 р. по 25.03.2004 p. висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а саме, несвоєчасна сплата підприємством узгодженої суми податкового зобов’язання.

Згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 зазначеної статті КАС України (2747-15) передбачено, що суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов’язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Згідно із визначенням, наведеним в частині 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В ч.2 ст. 69 КАС України зазначається, що докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Також частиною 4 статті 11 КАС України передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Оскільки ні судом першої ні апеляційної інстанцій на підтвердження чи спростування доводів відповідача не було витребувано у нього та не досліджено в судовому засіданні розрахунок строків сплати земельного податку, які відповідач вважає пропущеними, а також розрахунок сум нарахованих ним штрафних санкцій обставини справи, які суди визнали встановленим, не є такими, оскільки висновки зроблені судами при неповно встановлених обставинах справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи, що суди не вимагали від відповідача надати такі докази, отже не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства, а тому висновок про відповідність оскаржуваних повідомлень-рішень вимогам законодавства, чинного на момент спірних правовідносин, або їх незаконність будуть передчасними.

На підставі викладеного касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції, в межах своєї компетенції, не має можливості усунути недоліки, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 220, 221, ч.2 ст. 227, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ в м. Івано-Франківську задовольнити частково, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2005 року скасувати та направити справу на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

254 КАС України